Святий Онуфрій Великий народився близько 320 року в Персії. Своє життя святий оповідав за день до своєї кончини преподобному Пафнутію – автору життєписів багатьох подвижників древньої Фіваїди.
Як пише Пафнутій, довгий час він блукав пустелею в пошуках старця, що прикладом своїм навчив би його життю в пустелі. Якось він побачив поблизу самотньої гори дивного на вигляд чоловіка – той мав довгу бороду та увесь з голови до ніг був покритий волоссям. Цим чоловіком і був святий Онуфрій.
Святий сам звернувся до Пафнутія: «Підійди до мене, чоловіче Божий! Я такий же чоловік як і ти, живу в цій пустині 60 років, скитаючись по горах, і не бачив раніш тут жодної людини». Це заспокоїло Пафнутія, і вони мали між собою довгу бесіду.
Онуфрій повідав, що змалечку він жив в монастирі Еріті поблизу Герміополя, але вже юнаком подався до пустелі, бажаючи наслідувати святих пророків Іллю та Івана Предтечу. Святий знайшов собі досвідченого старця, котрий наставляв його.
За декілька років старець преставився, і святий Онуфрій прожив майже 60 років на самоті. Його одяг давно зітлів, але Господь покрив його густим волоссям на голові, бороді та тілі. Він харчувався вбогою пустельною рослинністю та пив саму росу. В останні 30 років Господь утішив святого, зростивши неподалік від його печери фінікову пальму, а поблизу чудесно з’явилось джерельце.
Преподобний Пафнутій довго розпитував старця, втомився і не наважувався сказати, що зголоднів. Але раптом посеред печери нізвідки з’явився хліб та слоїк з водою. Подвижники, підкріпившись, ще довго вели бесіду та співали псалми.
Наступного дня святий Онуфрій мовив: «Бог послав тебе, Пафнутіє, для погребення мого, бо сьогодні я завершу своє служіння Богу в світі цьому». Преподобний Пафнутій став прохати його, щоб йому було дозволено залишитися жити біля місця подвижництва преподобного Онуфрія, але той не дозволив, кажучи: «Бог вибрал тебе для того, щоби ти, відвідавши багатьох пустинників, розказав інокам і всім християнам про їхня життя та подвиги. Тому повертайся до своєї братії і розкажи про все».
Давши ще багато настанов, преподобний Онуфрій помолився Богу, ліг на землю і, хрестоподібно склавши руки на грудях, приставився до Господа. Обличчя його просяяло, наче сонце і печера сповнилась благоуханням. Почувся ангельський спів і дивний Божественний голос: «Залиш тлінне тіло, возлюблена душе моя, щоб взяв Я тебе в місце вічного упокоєння зі всіма вибраними Моїми». Тоді Пафнутій зняв з себе волосяницю, та вкривши нею тіло святого, поховав його. Склавши на могилі купу каміння, щоб хижі звірі не порушили мирного спочинку Божого угодника, Пафнутій побажав ще хоч раз заглянути до печери святого, але та раптом завалилась, фінікова пальма всохла та впала, пересохло і джерельце. Преподобний Пафнутій збагнув, що Бог не бажав його подвижництва на цьому місці, та подався до Єгипту, проповідуючи усім про те, що чув і бачив.
Згодом благочестиві іноки склали опис житія преподобного Онуфрія, розіслали його по всьому Єгипту та Сходу, прославляючи святе життя цього великого подвижника.
Пам’ять - 25 червня