Святий Віктор

          У царство Антонія, царя римського, був один воїн з Італії родом, — воював же під владою воєводи Севастіяна, — на ймення Віктор, котрий вірував у Господа нашого Ісуса Христа і явно ісповідував перед усіма всесвяте Його наймення. Коли ж почалося гоніння на християн, закликав воєвода блаженного Віктора і мовить йому: "Надійшло нам писання від царя, що повеліває вас, християн, приводити до богів наших, щоб ви приносили їм жертви, а хто не коритиметься, тяжкими карати муками. Ти ж бо, Вікторе, принеси богам жертву, щоб не підпав під муки і не погубив своєї душі". Святий-бо Віктор відповів: "Я тому безбожному повелінню смертного царя не повинуюся і не учиню волі його, маю ж бо безсмертного Царя, Бога і Спаса мого Ісуса Христа, Його ж Царство безконечне, і ті, що чинять волю Його, матимуть вічне життя, а смертного вашого царя царство є дочасне, і ті, що чинять ту нечестиву волю його, загинуть навіки". Воєвода ж рече йому: "Ти нашого царя воїном є, повинуйся-бо велінню його і принеси жертви". Відповів Віктор: "Не вашого вже земного царя воїн я є, а Небесного. Хоч і воював певний час під владою царя вашого, одначе не переставав служити Царю моєму і тепер не залишу Його, а ідолам вашим жертв не подам. Твори ж бо, що хочеш, ось тіло моє в руках твоїх, владу над ним маєш, над душею ж має владу Бог мій". Воєвода ж рече: "Сам себе в біди віддаєш, чоловіче, не корячись повелінню, але раджу тобі: принеси жертви богам, щоб збавився від мук, які на тебе відтак упадуть". Відповідає святий: "Я цього й хочу, нехай потерплю муки за Господа свого і вельми радію, сподобляючись страждати за ім'я Його". Воєвода ж тоді повелів побити пальці його і від суглобів відтяти. Тоді розпалив вельми піч і вкинув до неї святого Віктора, і пробув у ній мученик аж до трьох днів живий і неушкоджений, як три юнаки в печі вавилонській. Мучитель же не сподівався, щоб живий був Віктор, повелів третього дня відчинити піч і, забравши попіл мучениковий, у ріку всипати. Але коли відчинили піч, вийшов святий здоровий, хвалячи Бога, що не доторкнувся його вогонь і не пошкодив. По тому воєвода закликав одного чародія і повелів йому заморити святого Віктора отрутою. Чародій же зварив м'ясо зі смертоносною трутою і дав святому поїсти. Той-бо мовив: "Хоч і не належить мені поганих м'ясив приймати від вас та їсти, одначе з'їм, щоб пізнали: нічого не вчинить трута супроти сили Живодавця Господа мого". Помолився та й з'їв отруєне м'ясо — і не постраждав анітрохи. Побачив чародій, що неушкоджений залишився святий, з'ївши отруту, приготував інше м'ясо із лютішою трутою та й рече до святого: "Коли це з'їси і живий будеш, то покину тоді всю вправність чарівницьку та чародійську і повірю у Бога твого". Святий-бо Віктор і це м'ясо, змішане з лютішою трутою, з'їв і пробув неушкоджений. Тоді чародій велеголосно рече: "Це переміг ти силу чародійство мого, Вікторе, і душу мою, що давно вже загинула, із пекла вивів ти, вірую-бо у проповідуваного тобою Господа Ісуса Христа". Пішов у дім свій, зібрав усі свої чарівницькі книги та всі чарування і спалив їх. І став християнином досконалим.

          Воєвода ж, бачачи, що нічого не шкодить святому, розгнівався вельми і повелів з усього тіла мученикового жили виривати, потому в олію, що вельми кипіла, вкинути його. Святий-бо сказав: "Така мені приємна кипляча олія, як спраглому вода студена". Мучитель же більшої наповнився ярості, повелів святого на дереві підвісити і свічками тіло його опаляти. Тоді якийсь порох смертний, розчинивши оцтом, улив у вуста його. Святий же сказав: "Оцет і смертна ця трута є мені як мед і щільник медвяний". Великого гніву наповнився мучитель і наказав виколоти очі Христовому мученикові. Потім повісили його головою вниз і, відійшовши, залишили його отак висіти впродовж трьох днів. На четвертий день воїни гадали, що помер мученик, прийшли подивитися на нього і знайшли живого та й почудувалися. Напав на них жах, і осліпли всі прийшлі, і шукали кожен із них провідника. Святий-бо помилосердствував щодо них, помолився до Господа старанно і сказав їм: "Во ім'я Господа мого Ісуса Христа прозріте!" І тоді прозріли й пішли звістити воєводі усе, що сталося. Воєвода більше розгнівався, повелів воїнам зі святого Віктора шкіру здирати. Коли це сталося, одна жінка із народу, що на глядалище те прийшла, іменем Стефанида, християнка вірою, дружина одного із воїнів, побачила два пречудові вінці, які сходили з неба: один на голову святого мученика Віктора, другий на голову свою — і почала велеголосно славити святого, мовлячи:
Блаженний ти, Вікторе,

          і блаженні є твої за Христа страждання,

          Доброприємна є твоя Богові жертва, як Авелева.

          Правдивим-бо серцем себе самого ти Йому приніс.

          Так тебе прийняв Бог, як Єноха того, мужа праведного,

          Иого-бо переніс у рай,

          щоб не пізнав дочасно смерті.

          Праведний ти є, як Ной,

          добрих діл сповнений і досконалий у роді своєму.

          Вірував ти, як Авраам,

          приніс ти себе Богові, як Ісаак,

          Труди підняв ти, неначе Яків,

          Премудрий ти учинився, неначе Йосип,

          якому дано було провіщати майбутнє.

          Спокуси перетерпів ти, неначе Йов,

          що по багатьох стражданнях переміг диявола.

          Ісаю наслідував ти,

          котрий від Манасії пилкою перетятий був.

          До тебе вогонь не торкнувся,

          як у Навуходоносоровій печі юнаків.

          Уповання на Бога возложив ти,

          як Давид, син Єсеїв.

          Ось бачу два вінці, із небес послані:

          Один більший і красніший, другий-бо менший.

          Більший — це тобі від дванадцяти ангелів

          приноситься, Менший-бо мені,

          бо і я, хоч і неміцна посудина є,

          однак готова увійти у подвига,

          Стати ж мужньо за Господа нашого

          І душу свою за нього покласти тут.

          Коли це промовляла, почув воєвода і повелів наближеним схопити її і привести перед себе. Зирнув на неї гордим оком і запитав, кажучи: "Хто ти є!" Відповіла свята: "Християнка я є!" Тоді запитав її воєвода про ім'я та про літа й довідався, що називається Стефанидою, має ж від народження свого п'ятнадцять років та вісім місяців, а з чоловіком прожила одне літо і чотири місяці. Почав лагідніше промовляти до неї, кажучи: "Пощо так швидко красний світ і солодке життя і добре з чоловіком пробуття залишаєш і хочеш погубити красу молодості своєї, самовільно віддаючи себе на смерть за Розіп'ятого?" Відказала свята: "Залишаю дочасний та марнотний світ і всі на землі сущі плотські насолоди і тлінного чоловіка мого, щоб могти з мудрими дівами вийти назустріч нетлінному й безсмертному Женихові Христу, Спасу моєму". Воєвода рече до неї: "Покинь ці брехливі й безкорисні щодо Бого твого слова і приступи до богів наших, і принеси жертви їм". Відповідала свята Стефанида: "Ти і боги твої сповнені є брехні, я ж істину кажу, що Господь мій істинний є, і немає в Нім неправди. Не принесу жертв фальшивим богам, але істинному, Який на небесах живе, Богові хочу бути жертвою приємною, щоб не позбутися уготованого мені вінця у Царстві Його . Мучитель тоді повелів верхівки двох фінікових дерев, що там стояли, прихилити до землі і прив'язати до них святу Стефаниду, щоб розірвана була: одну-бо ногу до верхівки першого прихиленого фініка, а другу — до другого прив'язали та й пустили. Фініки ж у висоту свою піднялися і розірвали її надвоє, а свята душа її, як птиця із розірваної сітки вилетівши, на небесах у приготовленому їй вінці знайшла гніздо своє.

          Святого ж Віктора повелів воєвода сокирою посікти. Почув святий смертного на себе вирок, подякував Богові. І коли хотіли відсікти йому голову, пророчення дав на смерть своїх мучителів, сказавши: "По дванадцяти днях помрете ви, а воєвода ваш по двадцяти і чотирьох днях від супротивних схоплений буде". Це прорік, помолився та й прихилив голову свою на усічення, і відсічена була сокирою чесна голова його. Після усічення витекло молоко із кров'ю з рани, і багато невірних, таке чудо бачачи, повірили у Христа. А найбільше, коли уздріли збуття проречення його, бо, як прорік, так і сталося: раптовою смертю померли ті, що мучили його, а воєвода потрапив до рук ворогів своїх.
         
          Постраждав святий Віктор зі святою Стефанидою у місті Дамаску, листопада в одинадцятий день. Тепер же з нею поселений у тому місті, де нема потреби в сонці та місяці, що світять у ньому; слава Божа просвітить його, а світильником йому — Агнець!

© 2021 - Паломницький центр При використанні інформації з нашого сайту посилання на https://bpc.org.ua є дуже бажаним.