Святий Антоній (батько монашества)

          Преподобний Антоній був родом з Єгипту. Батьки його були люди шляхетні і відомі своїм християнським благочестям. Свого сина вони виховували відповідно. Досягнувши підліткового віку, він не поспішав ні вивчати науки, ні зближуватися з іншими дітьми, але, залишаючись у своєму домі, зберігав чистоту серця і прагнув довершеності в побожності. Не вдаючись до забав підлітків, Антоній любив ходити разом з батьками в храм Божий і слухав там читання з божественних книг, прагнув отримувати всю можливу для себе користь і жити саме так, як вони вчили. Він не просив у старших солодкої їжі, як це властиво дітям, і взагалі був невибагливим до їжі, завжди задовольняючись тим, що йому давали.
Батьки преподобного Антонія померли, коли йому було близько двадцяти років. Залишившись з малолітньою сестрою, він спочатку піклувався про дім та про належне виховання сестри. Одного разу прийшов у храм, і тут раптом почув слова Христа, сказані багатому юнакові: “Коли хочеш бути досконалим, піди продай добро твоє і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; і приходь та йди слідом за Мною” (Мт. 19, 21). Антоній, вийшовши з храму, продав своє майно, а отримані великі гроші роздав убогим, залишив тільки незначну частину для своєї слабкої малолітньої сестри. У нього було триста хороших високоврожайних фінікових пальм, і він подарував їх сусідам, щоб звільнити себе і сестру від будь-яких турбот про них.

          У той час на відстані тижневого переходу від селища Антонія жив один старець, який усамітнився з молодих років і звершував чернечий подвиг. Побачившись із ним і одержавши від цієї зустрічі користь для душі, Антоній почав уподібнюватись йому і також шукати самотності в різних місцях неподалік свого селища.

          Коли Антоній досягав успіху і зміцнювався в добрі, ворог християн – диявол, якому не сила було бачити такі чесноти юнака, повстав проти нього зі своєю давньою підступністю і став зваблювати його від добрих намірів та спокушати. Він викликав у нього згадки про продане і роздане майно, про незабезпеченість сестри, про велич роду, про суєтну мирську славу, про задоволення, яке можна одержати від різної їжі, та про іншу красу світського життя. Одночасно він представляв Антонію в думках важкий шлях до чеснот, неміч тіла і тривалість подвигу. Цими та багатьма іншими помислами спокусник прагнув затьмарити його розум і розбестити серце. Коли ж диявол побачив, що Антоній переміг його завдяки молитві до Бога, терпінню і вірі, то звернувся до звичайних в юнацькому віці спокус: почав бентежити його нічними мріяннями, страхом і привидами, шумом, голосами і криками серед ночі, а вдень – і відкритими нападами. Антоній твердо протистояв дияволу: той вкладав йому нечисті помисли, Антоній же проганяв їх безперервною молитвою; той прагнув спокусити його почуття насолодою через природне хвилювання похоті, а він захищав своє тіло вірою, неспанням і постом. Диявол приймав уночі образ прекрасної жінки і всіляко намагався викликати в Антонія пристрасть, але той гасив її думками про геєнський невгасимий вогонь. Так, диявола, який повстає проти плоті і крові, перемогла людина, яка має плоть, щоб усі, хто спокушається таким чином, могли повторити слова апостола: “Не я, а благодать Божа, яка зі Мною” (1 Кор. 15, 10).

          Злостивий змій переконався нарешті, що він неспроможний перемогти Антонія підступними спокусами, і явився йому в образі чорного і страшного юнака:

          – Багатьох я ввів у спокусу, багатьом затьмарив розум, але тепер як іншими святими, так і тобою через твої подвиги переможений.

          Насправді підступний спокусник казав це, щоб викликати у смиренному юнакові високі думки про самого себе.

          – Хто ти, що так говориш? – запитав його блаженний Антоній.

       – Я спокусник на блуд, – відповів диявол, – хитрощами я прагну схилити до цього гріха всіх юнаків, через те мене й називають духом блуду. Скількох людей, що дали обітницю цнотливості, я схилив до такого гріха! Скількох, що вже почали жити стримано, мені вдалося повернути до колишнього нечистого життя! Я – той, за кого і пророк Осія докоряє, кажучи: “дух блуду ввів їх в оману” (Ос. 4, 12), і справді, я спокусив їх; я ж часто спокушав і тебе самого, але щоразу ти проганяв мене.

          Антоній, почувши це, подякував Господу і ще сміливіше сказав ворогу:

          – Багато в чому ти осоромлений, багато в чому зганьблений, тому і чорнота твоя, і прийнятий тобою образ юнака є не що інше, як ознаки твого безсилля. Тепер я більше не боюся тебе: “Господь – мій помічник, і я сміливо дивлюся на ворогів моїх” (Пс. 117, 7).

          І після цих слів Антонія привид негайно зник. Така була перша перемога Антонія над дияволом, одержана за допомогою благодатної сили Христової.

          Антоній, пам’ятаючи з Писання, що багато буває підступів диявольських, неослабно вправлявся у тяжких подвигах, думаючи: якщо сатана і був переможений, коли спокушав плотською хіттю, то він може піддати людину якимось тяжчим і небезпечнішим спокусам. Тому Антоній все більше і більше виснажував і поневолював своє тіло, щоб, перемігши в одному, не дати перемоги над собою в іншому.

          Він вирушив до гробниць, що знаходилися неподалік від селища, попросивши одного із знайомих, щоб він у певні дні приносив йому їжу. Той замкнув його в одній з таких гробниць, і там, на самоті, блаженний віддався безмовності. Побачивши це, диявол, за попущенням Божим, піддав його таким жахливим побоям, що блаженний довго лежав нерухомо, про що згодом він сам багато разів розповідав. Заподіяні йому муки перевершували всякі людські страждання. Але з милості Господа Бога, Який ніколи не залишає того, хто надіється на Нього, Антоній не помер.

          За декілька днів за допомогою знайомого, що приносив їжу, преподобний знову повернувся до усамітнення.

          І негайно після цього вся безліч бісів прийшла в несамовитий рух, бо у диявола є багато способів боротьби з людьми. Раптом пролунав такий грім, що це місце захиталося, і стіни розпалися; і негайно в житло Антонія увірвалося і заповнило його безліч демонів, які з’явилися у вигляді примар левів, вовків, аспидів, змій, скорпіонів, рисей і ведмедів, і кожна з цих примар виявляла свою лють відповідним до його вигляду способом: лев рикав, збираючись поглинути Антонія , буйвіл страшив своїм ревом і рогами, з шипінням звивалася змія, стрімко кидалися вовки, рись по-своєму прилаштовувалася до нападу. Всі ці примари були вкрай страшні на вигляд, а вчинене ними видовище було просто жахливе. Антоній , уражений ними, терпів болісні страждання, але не злякався і зберіг бадьорість і ясність розуму. Хоч тілесні рани і завдавали йому болю, але, залишаючись непохитним в душі, він ніби глумився над ворогами і казав:

          – Якби у вас було скільки-небудь сили, то для боротьби зі мною досить було б і одного з вас, – але оскільки Господь відібрав у вас силу, то ви намагаєтеся злякати своєю чисельністю; вже саме те, що ви прийняли вигляд безсловесних тварин, очевидно свідчить про вашу слабкість.

          І знову він мужньо казав їм далі:

          – Якщо, за попущенням Божим, ви маєте силу напасти і поглинути мене, то ось я, – чого зволікаєте? А якщо вам не дано такої сили наді мною, то навіщо даремно трудитися? Знамення хреста і віра в Бога служать для нас незборимою стіною охорони.

          Так демони після багатьох марних спроб і залякувань блаженного Антонія лише скреготали зубами, тому що не тільки жоден з них не досяг успіху, а, навпаки, вони самі були переможені і зганьблені ним.

          Після цього Антоній пішов до пустелі. Він знайшов у горі порожнє обгороджене місце, яке, через давнє запустіння, було повне всіляких отруйних гадів і змій. Антоній оселився тут, і безліч скорпіонів і змій, ніби кимось гнані, негайно ж розбіглися. Він заклав камінням вхід; приніс з собою хліба на шість місяців, – запасати його мали звичай фів’яни, у яких він не псувався протягом цілого року, – і, маючи всередині огорожі небагато води, він став жити там у повній самотності, пустельником. Він ніколи не виходив звідти і до себе нікого не приймав. Лише двічі на рік він забирав через покрівлю хліб, який приносив йому друг.

          Коли ж настав час потрудитися не тільки для свого спасіння, але й на користь іншим, до житла Антонія стали приходити багато людей, які бажали уподібнюватися його подвижницькому життю, і вони розламали вхід у його житло. Побачивши, що обличчя у нього світле і тілом він здоровий, вони дивувалися, як після таких постів і подвигів і після боротьби з бісами він не змінився ні обличчям, ні тілом. З того часу преподобний став і для інших наставником, пастирем, учителем подвижницького життя і вождем на шляху до неба. Бог до такої міри допомагав йому, що згодом у нього з’явилася безліч учнів, яких він схилив до зречення від світу і від самих себе. Невдовзі утворилося багато монастирів, у яких він з любов’ю керував у подвижницькому житті ченців нових і старих – і за віком, і за часом такого життя.

          У віці 105 років він тяжко захворів. Покликавши до себе двох ченців, які трудилися разом з ним протягом останніх п’ятнадцяти років і прислужували преподобному через його старечу неміч, він сказав їм: “Діти мої! Як написано, “Ось я відходжу в путь усієї землі” (3 Цар. 2, 2), мене кличе до Себе Господь, і я сподіваюся на небесні блага. Але вас, мої улюблені діти, благаю: не втратьте плодів своєї багаторічної стриманості, ревно і з успіхом продовжуйте початі вами подвиги. Вам відомо, скільки різних перешкод ставлять нам біси, але не страшіться їх нікчемної сили. Уповайте на Іісуса Христа, твердо віруйте в Нього всім своїм серцем, і від вас утікатимуть усі демони... Прощайте, мої улюблені діти! Антоній йде, і його вже не буде більше з вами в цьому житті”.

          Коли після цих слів учні, прощаючись, цілували його, Антоній з тихою радістю на обличчі, поглядаючи на ангелів, що прийшли по його душу, як на своїх друзів, помер і приєднався до святих отців. Учні святого, згідно з його заповітом, одягнули тіло, поховали його, і, окрім них, ніхто дотепер не знає місця поховання преподобного Антонія.

          Пам'ять – 30 січня.

© 2021 - Паломницький центр При використанні інформації з нашого сайту посилання на https://bpc.org.ua є дуже бажаним.