Св. Миколай

          Народився Миколай у Малій Азії в місті Патарі в ІІІ столітті по Різдві Христовому у заможній та побожній родині. З дитинства не цурався знедолених та скривджених, а, ставши дорослим, обрав шлях священства. З часом він стає архієпископом у місті Міри, що в Лікії.

          Отримавши спадок після смерті батька, він роздав його бідним та нужденним. Саме тому ще за життя його почали називати «батьком сиріт, вдів та знедолених». Він постійно обдаровував багатодітні родини, бідних та хворих.

          Про його щедрість ходили легенди. За своє милосердя Миколай одержав від Бога благодать творіння чудес, а люди нарекли Чудотворцем.

          Роки ранньої пастирської діяльності Миколая припадають на час сумісного правління двох римських імператорів Діоклетіана (284—305) та Максиміана (286—305). У 303 р. Діоклетіан виголошує право на переслідування християн. Політика по відношенню до християн у двох частинах імперії була різною. В той час як у західній частині імператор Констанцій Хлор (305—306) не допускає до кривавого переслідування християн, у східній частині імператор Галерій (305—311) продовжує політику Діоклетіана аж до кінця свого правління і відміняє це рішення лише помираючи. Час з 303 по 311 рр. був найдовшим періодом переслідування християн у Римськїй імперії.

          Багато років св. Миколай був єпископом у Мірі. Св. Андрій Критський та монах Іоанн зі Студитського монастиря (Константинополь) стверджують, що він брав участь у Першому Вселенському Соборі 325 р. у Нікеї, під час якого вдарив по щоці свого опонента Арія, через що був заарештований, але до закінчення собору звільнений та виправданий. Серед підписів «Символу віри» його ім’я не значиться, проте список збережено не повністю.

          Упокоївся Святий Миколай 6 грудня 345 року.

          Після смерті його було визнано святим. У 1087 році мощі його було перенесено у місто Бар, що в Італії. Біля мощей одразу почали відбуватится великі чудеса.

          Усе своє життя Миколай присвятив справі милосердя. Шанування святого Миколая починає поширюватися від часу, коли імператор Юстиніан І (527-565) збудував на його честь церкву в Константинополі. Єрусалимський канонарх з VII ст. 6 грудня каже: “Пам’ять Миколая, єпископа одного великого города”. Усі грецькі місяцеслови з IX століття вшановують його пам’ять.

          Імператор Мануїл Комнен (1143-1181) державним законом приписав святкувати пам’ять святого Миколая 6 грудня.

          З Візантії його вшанування поширюється по цілому світу. Найдавніший життєпис святого Миколая походить з IX сторіччя.

          На наші українські землі вшанування святого Миколая приходить разом із християнською вірою. У другій половині XI сторіччя в Києві, на могилі Аскольда, було збудовано церкву святого Миколая. У Києві під покровом святого Миколая був жіночий монастир, який заснувала жінка князя Ізяслава Святославича (+ 1078). У цьому монастирі прийняла чернечий постриг мати святого Феодосія Печерського. На рідних землях в нас було багато церков на честь святого Миколая. Енциклопедія Українознавства зазначає: “У численних народних переказах Миколай боронить людей від стихійного лиха; найбільше він опікується тими, хто перебуває у плаванні, тому чорноморські рибалки, виходячи на промисел, брали з собою образ Миколая. У давнину святий Миколай також був заступником проти небезпеки із степів. Пісні про святого Миколая належать до найдавніших зразків української поезії, серед них такі популярні як “Ой хто, хто Миколая любить” .

© 2021 - Паломницький центр При використанні інформації з нашого сайту посилання на https://bpc.org.ua є дуже бажаним.