Добре, коли Церква має певні спільні з державою важелі виправлення складних ситуацій, на благо держави і самої Церкви. Погано, коли можновладці привласнюють собі право вирішувати церковні справи. Святого Кирила Єрусалимського (бл.315-387) тричі виганяли з єпископської кафедри, бо той чи той імператор-аріанин вважав за правильне «наводити лад».
Кирило виріс у релігійній родині, яка за звичаєм тих часів – труднощі сприяють мужнінню – була дуже побожна і глибока у своєму християнстві. Молодість провів в одному з палестинських монастирів, вправляючись в аскезі. На диякона нашого святого висвятив 334 року св.Макарій, єпископ Єрусалима, а священицьких свячень 344 року уділив його наступник, св.Максим. По смерті ж св.Максима єрусалимську кафедру очолив св.Кирило. Його пастирська ревність викликала похвалу св.Василія Великого.
Уперше св.Кирило був вигнаний за протиставлення аріанству 351 року, місцем вигнання став Тарс – рідне місто св.Павла. Він повернувся через 9 років, був ще раз вигнаний, але тільки на кілька місяців, а повернувшись знову, упродовж 19 років докладав усіх можливих зусиль для зцілення Єрусалимської Церкви. Брав участь у І Константинопольському Соборі, де було проголошено першість єпископа Константинополя після Римського єпископа. В цей період було записано більшість його катехез, які увійшли до писемної скарбниці християнства і заслужили св.Кирилові ймення Учителя Церкви. Папа Лев ХІІІ надав йому цей титул 1882 року. Катехези св.Кирила Єрусалимського – це, мабуть, перший відомий нам синтез християнського вчення.
З третього вигнання св.Кирило вже не повернувся.
В іконографії представлений у єпископському вбранні, з розгорнутою книгою або хрестом у руках.