Свята Варвара

          Коли меч рідного батька повис над головою дочки, тоді вжахнувся навіть поганський світ. Такого ще не бачили… За переданням саме у 306-му році юну та вродливу Варвару закатував Діоскор. Залишилось ще 7 років, щоб християнство едиктом Констянтина Великого здобуло свободу в імперії.

          Коли сучасний читач перечитує життя святих у перші століття християнства, то може сприйняти їх на рівні героїчної легенди, якщо не робитиме зусиль принаймні провести аналогії з сучасністю. Чи матиме значення таке читання, коли, крім прірви часу, яка нас розділяє, ми більше нічого не зможемо побачити.
Варвара була єдиною дочкою поганина Діоскора, багатого службовця. Любив її, створив для неї перспективу щастя на свій розсуд. Ізолював її від зовнішнього світу, можливо, також і для того, щоб не запізналася з тією “сектою”, яку називали християнством. Запрошував до неї вчителів. Саме серед них, згідно з переданням, був один таємний християнин, від якого дізналася про Христа Господа та охрестилася. Не могла більше вірити в те, що такий прекрасний світ, за яким спостерігала з маленьких віконечок вежі, де зачинив її батько, є творінням мертвих ідолів, в яких, на жаль, вірила переважна більшість, зокрема і Діоскор.

          Склала обіт досмертної чисто ти. Намагання батька видати її заміж були марними і збільшували його лють. Не відомо, хто розповів йому про те, що вона християнка: вона сама чи хтось із прислуги.

          Діоскор видає на смерть свою дитину: чи то зі страху втратити своє становище, якщо хтось дізнається, що він прикриває віру своєї дочки у Христа, чи з фанатичної віри у своїх ідолів.

          Обнаживши, її тягнули вулицями міста перед юрбою, що прагнула видовищ, бичували і зачиняли у в’язниці. Христос не покинув її: після жахливих побоїв об’явився і сказав, що дасть їй силу все стерпіти. Наступного дня на її тілі не залишилось жодного знаку від минулих тортур.

          У натовпі стояла жінка Юліанія. Зворушена терпінням Варвари та її непохитністю, вона стала християнкою. Разом із Варварою їх стратили в той же день.


          Євхаристійний Христос, Якого часто приймала Варвара у Святому Причасті, дав їй силу перенести жах тортур, морального приниження, понівечення її людської гідності. Існує передання, що перед смертю Варвару запричастив ангел. Коли Діоскор відтяв голову своїй дитині, то вдарила блискавка і спопелила його.

          Отож застановімося над життям цієї дівчини.

          Коли Варвару обнажили, то їй залишилася хіба що одежа сорому…

          Сучасна людина втратила сором. Вона сама через гріх здирає з себе одяг Божої благодаті.
Називає себе християнкою і пожадливим поглядом споглядає безсоромність. Який приклад дає невинним дітям, які часто спостерігають за діями дорослих! Стає згіршенням для них, а її злий приклад стає мечем Діоскора для їхньої невинності, що вбиває в їхніх душах бажання святості, а часто спонукає до втрати Божої ласки. Які були очі Варвари в цю мить, коли принижували її людську і дівочу гідність? Її очі нагадували очі Христа, оголеного перед глумливою юрбою. Як часто сучасна людина дозволяє собі дивитись на безсоромну наготу і уподібнюється юрбі ідолопоклонників…

          Життя і смерть. На іконі Святої Варвари зображено вежу із трьома віконницями, які символізують Пресвяту Трійцю, а також Божі чесноти: віру, надію, любов. Саме довіра до Господа і любов дають можливість навіть у тісних умовах реальності (символічна вежа) вийти за межі й бачити у перспективі Вічність з Богом, до якої покликана кожна людина. Євхаристійна Чаша – ось джерело її сили. Та сучасна людина не вірить у реальну присутність Христа у Пресвятій Євхаристії. Не хоче стати на коліна у Таїнстві Сповіді та Причастя. Шукає “новинки”, тому стає жертвою новітнього ідолопоклонства: Нью Ейдж, йоги, трансцендентальної медитації та всіляких вигадок пекла в обгортці псевдонаукових термінів.

          Меч Діоскора має багато назв, та ось одна з найжахливіших – аборт. Він навис над святим життям ненароджених дітей, бо їхні батьки у своєму ідолопоклонстві бояться, що втратять матеріальне благополуччя і можливість кар’єрного росту. Бояться, бо замість уповання на правдивого Бога, Який спасає, мають пантеон ідолів: “що люди скажуть”, “нема грошей”, “ми не в змозі прогодувати всіх”, “я хочу пожити для себе” тощо. Реальність практично не змінилася. Жахає лише одне: тоді, коли батько закатував свою дитину, поганський світ здригнувся. Тепер батьки і лікарі вбивають своїх дітей, і християнський світ не жахається, ще й можна почути: “А я вважаю, що це – право жінки...”

          Меч Діоскора опускається над світлими головами школярів-випускників, коли їх рідні батьки не протестують проти шкільних випускних вечорів з алкоголем. А потім усі дивуються, чому Україна займає перше місце за підлітковим алкоголізмом у світі!

          Обставини життя і смерті мучеників є відповіддю на Голос Божий і одночасно запитанням, а навіть викликом нашому сумлінню.

          Святу Варвару ще від княжих часів широко почитали в українському народі. Мощі святої привезла у Київ 1108 р. грецька цісарівна Варвара, дружина Михаїла-Святополка, правнука св. Володимира Великого. До 30-х років ХХ ст. вони були у Золотоверхому Михайлівському соборі м. Києва, та після того, як комуністи знищили храм, їх перенесли в собор св. Володимира, де й тепер зберігаються.

          Згідно з переданням св. Варвара у час своєї смерті молилася до Господа, щоб ніхто, хто благатиме Його благодаті, згадуючи її муки, не був відкинутий, щоб його не спіткала ні раптова хвороба, ні несподівана смерть без Св. Сповіді. Тисяча шістсот сорок четвертого року у Києві перебував сенатор з Польщі Георгій Осолінський і засвідчив, що має велику набожність до цієї святої. Перебуваючи у Римі, він скріпив її, будучи свідком чисельних переказів, що хто просить у Варвари заступництва, той без покаяння, Сповіді та Причастя не помирає. Осолінський був переконаний, що автентичні мощі Варвари є саме в Києві, бо на Заході їх не було. Попросив частинку мощей руки Святої великомучениці й отримав їх.

          Св. Варвара є покровителькою шахтарів та нафтовиків, вмираючих і всіх тих, хто просить у неї ласки св. смерті, а також моряків, військових. Завдяки молитвам св. Варвари і сьогодні відбувається багато чудесних зцілень, душевних і тілесних. Тут наводимо лише два приклади. Ігумен Свято-Михайлівського монастиря в Києві (1660) під час Великого посту наказав не відправляти молебень до Вмуч. Варвари, та став свідком такого видіння: він стоїть у храмі біля мощей св. Варвари. Бачить, що їй у труні не зручно, і, вклонившись, повний страху, промовив:

          – Лягай, св. Варваро, не зручно так сидіти.

          Свята лягла, але нерівно, звісивши руку й ногу з труни. Він же знову повторив просьбу.

          – Не ляжу рівно, хіба ти поправиш.

          – Не смію до тебе доторкнутися, – промовив ігумен.

          – Неодмінно виправ те, що криво, – промовила свята.

          Коли ігумен доторкнувся до мощей, вони лягли правильно.

          Після цього сну-видіння молебень до святої відновили.

          Також з життя св. Станіслава Костки дізнаємося, що, коли він важко занедужав і зупинився у Відні в будинку одного про тестанта, який не хотів покликати священика зі Святими Тайнами на його просьбу, то почав молитися до св. Варвари – і допомога не забарилася.

          Просімо і ми св. Варвару в наших потребах, але насамперед, щоб допомогла нам зберегти вірність Христу через дотримання Його св. Заповідей, навіть тоді, коли це вимагає особливих зусиль, а можливо і героїзму.

          Молімося за нашу Україну, щоб вона була християнською, а не суспільством хрещених безбожників, як влучно зазначив один сучасний богослов.

© 2021 - Паломницький центр При використанні інформації з нашого сайту посилання на https://bpc.org.ua є дуже бажаним.