Святий Тарасій Патріарх Царгородський

          Святитель Тарасій народився в Константинополі. Батьки його були люди благородні і належали до патриціїв. Здобувши прекрасну освіту, святитель Тарасій швидко підносився сходинками почестей. За розсудливість і добру вдачу майбутнього патріарха скрізь любили, де тільки він служив: і у царському палаці, і в інших місцях. Він був вже царським радником і сенатором, коли відбулося його призначення на патріаршу кафедру.

          Це сталося за таких обставин. Імператором в цей час був Константин Порфірородний, а патріархом — Павло Кипрянин, чоловік добродійний і благочестивий, але дуже слабовільний. На патріарший престол він був поставлений за царювання попередника Костянтина Порфірородного – Льва Хазара, при якому іконоборча єресь (гоніння на св. ікони), що отримала початок ще за імператора Льва Ісаврянина, все більше посилювалася. Будучи людиною слабохарактерною і слабовільною, патріарх Павло побоявся відкрито визнати іконопочитання, став приховувати своє благочестя і почав навіть входити в контакт з єретиками.

          Після смерті Льва Хазара патріарх Павло хотів відновити іконопочитання, але іконоборча єресь на той час вже дуже розповсюдилася і отримала силу, помічника ж, що може подати йому діяльну підтримку, у патріарха не було. Тоді, не маючи достатньо мужності, щоб виступити на відкриту боротьбу з єретиками, патріарх вирішив зовсім відмовитися від своєї кафедри. Таємно залишивши патріарші палати, Павло прибув в монастир св. Флора, де і прийняв св. схиму. Коли імператриця Ірина (правителька держави під час малоліття сина її Константина) запитала у нього про причину його відходу, то Павло відповів, що відчуває себе негідним займати патріарший престол в такий неспокійний час. “Я відмовляюся, – сказав він, – бути пастирем серед єретичного зборища і вважаю за краще померти, ніж піддатися анафемі від першосвятителів чотирьох апостольських престолів, що не приймають єретичного учення і які цураються нашої Церкви. Поглянь, правителько, на скорботу Матері нашої Церкви і не допусти, щоб богопротивна єресь, подібно до свині, що вийшла на берег, спустошувала і нищила виноград Христовий під час твого правління і поганила б його злочестивими мудруваннями. У вас при дворі є справний діяч, який допоможе тобі і твоєму синові в благих намірах”. На питання імператриці, хто це такий, Павло відповів, що він має на увазі Тарасія, який займає перше місце в царській раді. “Я знаю, – сказав патріарх, – що він цілком гідний управляти Церквою, оскільки тільки він зможе жезлом свого розуму відкинути брехливе вчення єретиків, бути добрим пастирем словесного стада Христового і зібрати його воєдино”. Все духовенство погодилося з обранням такого наступника Павлу, але сам Тарасій не вважав себе гідним зайняти таку відповідальну посаду і довго відмовлявся від неї. Його уклінно просили зайняти патріарший престол. Нарешті, він погодився на цю пропозицію, але поставив неодмінною умовою, щоб був скликаний Вселенський собор, де б православні християни могли об'єднатися у вірі, а іконоборча єресь була піддана заслуженому засудженню. “Якщо ж Вселенський собор не буде скликаний, – сказав Тарасій, – якщо не буде спілкування між православними східними і західними церквами, то я не погоджуся зайняти патріарший престол, щоб не накликати на себе прокляття і засудження”. На ці умови імператриця Ірина погодилася, і Тарасій був інтронізований на патріаршій кафедрі. Перед поставленням всі обіцяли йому слухняність, подібно до того, як вівці слухають голосу свого пастиря – бо всі були твердо впевнені, що Тарасій може наставити віруючих на дійсний шлях.

          Вселенський собор був скликаний в Нікеї 787 року. Це був VІІ Вселенський собор, на якому були присутніми 367 святих отців. Головував на нім сам святитель Тарасій. Перше засідання собору відбувалося 24 вересня; воно відкрилося промовою патріарха Тарасія, в якій він, виклавши причину скликання Вселенського собору, звернувся до єпископів з проханням, щоб вони ретельно вивчили і розглянули суть іконоборчої єресі і засудили її, як дуже небезпечне заблудження злоіменного розуму. Потім було прочитано і царське послання до собору, в якому також засуджувалася іконоборча єресь. Святі отці схвалили ревність у Бозі імператора і його матері про віру православну. Після того були приведені на собор ті з єретиків, які розкаялися у своїй помилці; перед обличчям всього собору вони анафемували свої помилки і сповідали іконопочитання. Святий собор тривав 80 днів. Святі отці на його засіданнях розглядали в Божественному Писанні ті місця, де йшла мова про шанування святих ікон, і на підставі цих місць, а також свідоцтв святого передання та вчення святих отців і вчителів Церкви, знищили псевдомудровання єретиків. Нарешті, після ретельних досліджень і глибоких роздумів і міркувань, собор прокляв іконоборчу єресь і утвердив шанування ікон. Велика радість була із цього приводу в святих храмах; весь народ торжествував, виголошуючи благі похвали царям і отцям собору. Так великими турботами святителя Тарасія і стараннями благочестивої цариці Ірини єресь іконоборців була подолана, а в Церкві Христовій даровано мир.

          Утвердивши спокій у Церкві, святитель Тарасій цілком зайнявся діяльністю з управління своєю паствою, для якої він був дійсним отцем і, разом з тим – слугою. Служачи іншим, сам святитель Тарасій відмовлявся від щонайменшої розкоші, уподібнюючись тим Самому Христові і Його угоднику та своєму попереднику святому Іоану Золотоустому. Весь свій маєток роздав убогим і таким, що мали потребу, влаштовував лікарні, а в день Воскресіння Христового накривав для бідних трапезу, під час якої він сам прислуговував убогим. Дивовижною була стриманість цього угодника Божого, який до свого постригу провадив життя у великій розкоші; великим був його піст і невпинна бадьорість; небагато часу приділяв він для сну, не мав м'якої постелі, одягався надзвичайно просто. Усі скривджені і ті, що перебували в бідах, мали в його особі постійного і старанного заступника та помічника.

          Тим часом Константин Порфірородний, що досяг повноліття, за наклепом злих радників усунув свою матір Ірину від участі в державних справах управління. Звільнившись від опіки матері, він почав вести розпусний спосіб життя. Свою дружину Марію він зненавидів і вирішив звільнитися від неї, спокусившись іншою жінкою, своєю родичкою Феодотією. Але оскільки розвестися із законною дружиною, жінкою абсолютно безневинною, не було ніякої можливості, то Константин удався до наклепу: він звинуватив Марію в тому, що ніби то вона хотіла отруїти його. Цю брехню цар розповідав всім, видаючи її за істину. Звістка про це скоро дійшла і до святого Тарасія, який щиро засмутився, бо був переконаний у невинності Марії. Коли Костянтин послав до нього одного свого вельможу, щоб той розповів патріархові про нібито злий намір цариці і попросив у нього благословення на новий шлюб Константина, то патріарх Тарасій з обуренням повстав проти цього злого наміру імператора і повелів посланнику сказати цареві, що він, Тарасій, не дає благословення на такий його крок. “Як господар може вимагати від підданих своїх, – сказав сміливо Тарасій, – щоб вони жили чесно і цнотливо, якщо він сам подає їм такий приклад? Цариця безневинна, я в цьому переконаний, і тому швидше помру, а ніж дам благословення на новий шлюб. Ось відповідь моя: так відповідатиме і все духовенство. Скажи про це імператору”. Сподіваючись, проте зломити завзятість патріарха, Константин покликав його до себе і почав переконувати засудити царицю Марію за її нібито непристойний вчинок, але всі старання його були марні. Побоюючись, щоб Константин не відновив знову іконоборчої єресі, святитель Тарасій, правда, залишив царя перебувати в його беззаконні, але відсторонився від нього. Цар, гніваючись на патріарха, всіляко зневажав його, святитель все це переносив терпляче, завдяки Богові і поступаючи у всьому згідно з високим саном архіпастиря.

          Через деякий час кара Божа спіткала царя. Бачивши беззаконне життя сина свого, бачивши знехтування ним закону Божого, люблячи понад усе Бога і Його правду, мати Константина Ірина, порадившись з вищими сановниками держави, повстала проти царя, узяла його під варту і заточила в палац. Потім вона наказала засліпити його, подібно до того, як він п'ять років тому засліпив своїх трьох братів. Так, покараний Богом за своє беззаконня, цар помер від хвороби. З того часу святитель Тарасій міг керувати своїм словесним стадом в мирі і спокої.

          Помер святитель Тарасій після 22-річного управління церквою, за царювання Никифора, наступника Ірини, близько 807 року. Великою була скорбота за патріархом у царя, вельмож і всього народу, а особливо, вбогих, сиріт і вдів. Бо до всіх він відносився як пастир добрий, до всіх був милостивий, всякому допомагав в бідах і нещастях. Чесне тіло святителя Тарасія було поховане у влаштованому ним же самим монастирі на Босфорі. При його гробі багато хто отримував зцілення.
         
          Пам’ять святителя Тарасія, патріарха Константинопольського Церква творить 10 березня.

© 2021 - Паломницький центр При використанні інформації з нашого сайту посилання на https://bpc.org.ua є дуже бажаним.