Свята Меланія мала благочестивих християнських батьків. Батько і дід її були в числі вищих сенаторів. Досягнувши відповідного віку, Меланія гаряче бажала зберегти своє дівство і часто усіма силами благала про те батьків. Але оскільки вона була у них єдиною дочкою, і не було іншого спадкоємця незліченних їх маєтків і багатств, то, коли їй виповнилося чотирнадцять років, батьки віддали її, проти її волі, заміж за Апініана, рівного їй по знатності, якому йшов сімнадцятий рік.
Коли брак відбувся, Меланія не залишила свого бажання – зберігати якщо вже не дівство, то чистоту, і всіляко схиляла чоловіка до стриманості, кажучи із сльозами:
– Які б ми були щасливі, якби разом прожили в чистоті, в юності нашій працюючи Богові без плотського сполучення, – чого я завжди бажала і бажаю! Тоді ми проводили б з тобою прекрасне богоугодне життя. Якщо ж твоя пристрасть, властива юності, долає тебе і перешкоджає тобі виконати моє прохання, так що ти не можеш перемогти плотських бажань, – залиш мене і не будь перешкодою моєму бажанню.
Вислухавши такі слова, Апініан не відмовив їй у виконанні її бажання, але не дав їй і повної згоди, а тільки ласкаво сказав:
– Цього не може бути до тих пір, поки у нас не буде спадкоємця нашим маєткам. Коли ж у нас народиться такий спадкоємець, тоді і я дослухаюсь до твого доброго наміру, бо недобре, якщо дружина випереджає чоловіка в прагненні до Бога. Почекаємо, поки Бог не дасть нам плоду нашого шлюбу, і тоді сумісно приступимо до життя, якого ти прагнеш.
Меланія погодилася з цим, і ось Бог послав їм дочку. Після народження її, Меланія дала за неї обітницю дівства, як би за свій борг: вона бажала, щоб дочка її дотрималась того, чого сама вона не могла дотриматись.
Потім, готуючись до іншого життя, вона стала привчати себе до стриманості: постилась, позбавила себе всякого потурання плоті, не хотіла носити красивого одягу і дорогоцінних жіночих прикрас.
– У нас вже є, – говорила вона, – спадкоємиця нашому статку, живімо без шлюбних зносин, як ти обіцявся.
Але він не послухав дружину.
Меланія, побачивши його незгоду, замислила таємно втекти, залишивши батька, матір, чоловіка, дитину і усе багатство: так сильно вона була охоплена прагненням до Бога і бажанням жити в чистоті. Вона зробила б це негайно, якщо б її не утримали поради деяких розсудливих людей, які нагадали їй наступне апостольське слово: “ А тим, що одружилися, завіщаю не я, а Господь: Щоб жінка з чоловіком не розлучалася”, і ще: “ Звідки знаєш, дружино, чи не спасеш чоловіка? Або, чоловіче, звідкіля знаєш, чи не спасеш дружини? ” (1Кор.7, 10. 16).
Утримана думкою про спасіння чоловіка, вона відмовилася від втечі. Меланія зачала вдруге.
У тяжких муках народила хлопчика. Прийнявши Святе Хрещення, немовля негайно відійшло до небесної вітчизни. Після цих пологів Меланія сильно захворіла і була близька до смерті. Чоловік її, стоячи у її ліжка, сам залишився ледве живий від суму по ній. У своєму горі він поспішив до церкви, де із сльозами молився Богові, просячи у Нього зцілення дорогої дружини. Меланія ж побачила, що час сприятливий для того, щоб схилити чоловіка до свого наміру, і послала сказати йому, коли він знаходився ще в церкві:
– Якщо хочеш, щоб я і ти були живі, дай обіцянку перед Богом, що ти більше до мене не доторкнешся, і будемо ми до кінця нашого життя обоє жити в чистоті.
Чоловік Меланії, люблячи її невимовно і ставлячи здоров’я її вище за своє, покорився її волі і дав обітницю перед Богом жити з нею в чистоті. Коли посланий повернувся і розповів це Меланії, вона зраділа, і їй стало легше. Тілесна хвороба поступилася місцем духовній радості, і Меланія прославляла Всевишнього, Який допоміг їй, виконавши через хворобу найзаповітніше бажання її серця.
Коли Меланія піднялась від хвороби, її дочка, обіцяна Богові, відійшла до Нього. Смерть її ще більше схилила Апініана до зберігання чистоти, тим паче, що Меланія не переставала переконувати його.
– Бачиш, – говорила вона, коли померла їх дочка, – як Сам Бог закликає нас до чистого життя? Якби Йому угодне було продовження нашого плотського шлюбу, Він не узяв би у нас наших дітей.
Отже Апініан і Меланія, після плотського природного шлюбу, вступили в шлюб вищий, духовний, і спонукали один одного до доброчесності, вправляючись в пості, молитві, трудах, перемагаючи плоть. Вони погодилися усі маєтки віддати Христу, самим же зовсім зректися світу і стати іноками.
Про розміри багатства, що належало їм до того, як віддали його Христу, можна судити з того, що у той час ніхто не міг купити їх будинок в Римі за відповідну ціну. Тільки згодом, коли будинок був підпалений варварами і значно попсований пожежею, він був проданий за ціну, меншу своєї вартості, і виручені від продажу гроші були роздані убогим. Таким чином, можна сказати, що Апініан і Меланія виявили більше старанності до Бога, ніж Іов. Бо він дякував Богові, коли позбувся багатства не за власним бажанням, а ці двоє добровільно відмовилися від таких багатств, прагнучи до бідності.
Диявол робив спроби спокусити благочестиве подружжя користолюбством. Одного разу, коли було принесено безліч золота за продані маєтки, він став вкладати їм в душу пристрасть до золота. Але Меланія, зрозумівши підступи древнього змія, негайно стерла його главу, ставлячи золото за прах і нестримно витрачаючи його на убогих.
Після довгих подорожей, в яких була роздана численна кількість милостині, Апініан і Меланія поселились біля Єлеонської гори. Меланія зачинилася в тісній келії, давши обітницю нікого не бачити. Тільки раз на тиждень її відвідували матір і духовний брат Апініан. У такому затворі вона провела чотирнадцять років. В цей час померла мати Меланії. Свята, створивши належне поминання по ній, знову зачинилася в тісній і дуже темній кімнаті, і провела в ній один рік. Після цього їй був даний дар зцілень, і вона зціляла багато хвороб.
Незадовго до кончини преподобна обійшла святі місця в Єрусалимі і в околицях, у Віфлеємі і Галілеї. Коли настало свято Різдва Христового, вона була на нічному чуванні у вертепі, де народився Христос, і там сказала одній з сестер, своїй родичці, що вже востаннє вона справляє з ними свято Різдва Христового. В день святого первомученика Стефана Меланія була в храмі, що знаходився в побудованій нею обителі. Читаючи сестрам про побиття святого первомученика, вона зрозуміла, що читає їм вже востаннє.
За кілька днів до свята її душа відійшла до Господа Бога, Якого вона полюбила і Якому старанно трудилася усі дні свого життя.
Пам'ять – 13 січня.