ЧЕРЕЗ БЕЗМОВНІСТЬ — ДО НЕБЕС
Понад півстоліття він провів у чернечих подвигах, заслуживши від сучасників ім’я Великого. Преподобний Арсеній народився 354 р. у Римі. Володіючи глибокими різносторонніми знаннями та провадячи благочестиве й благодійне життя, Арсеній вирішив залишити заняття науками і присвятити себе Богові. Незабаром він був висвячений у сан диякона і почав служити в одному з римських храмів.
Це був час правління святого імператора Феодосія Великого. Василевс мав двох синів: Аркадія (у майбутньому — правитель східної частини імперії) та Гонорія (у майбутньому — правитель західної частини імперії). Дізнавшись про Арсенія, Феодосій Великий запросив його до Константинополя на посаду вчителя підростаючих спадкоємців. Праведник хотів відмовитися, але, отримавши благословення Римського папи Дімаса, підкорився. Йому тоді було 29 років. Арсеній був прийнятий з великою шаною й отримав доручення виховати Аркадія та Гонорія не тільки мудрими, а й благочестивими, охороняючи їх від захоплень юності. «Хоча вони і царські сини, — сказав Феодосій, — але повинні тобі в усьому коритися, як батькові своєму і вчителеві».
Подвижник старанно почав виконувати новий послух. Однак бажання служити Богу в безмовності чернечого життя перемогло. Арсеній з полум’яною молитвою звернувся до свого Творця і Господа з проханням дати відповідь на його запитання. Одного разу він почув голос, що промовляв йому: «Арсенію, уникай людей і спасешся». Праведник таємно покинув двір і відплив до Олександрії. Прийшовши до монахів, які жили у скитській пустині, він звернувся з проханням прийняти його в число братії. Одяг Арсенія свідчив про його знатне походження, і його відвели до славнозвісного подвижника преподобного Іоанна Колова. Той, вирішивши випробувати твердість намірів Арсенія, кинув йому під час трапези сухар, сказавши: «Якщо хочеш, їж». З великим смиренням Арсеній упав на коліна, підповз до сухаря і, відійшовши в куток, з’їв. Побачивши це, старець сказав: «Він буде великим подвижником!». З любов’ю прийнявши Арсенія, святий Іоанн звершив над ним чернечий постриг.
Сумлінно виконуючи всі послухи, Арсеній перевершив у чеснотах багатьох подвижників. Усамітнившись у відлюдній келії, приходив до храму лише на свята та в недільні дні, дотримуючись повного мовчання. На запитання, чому він уникає людей, Арсеній відповідав: «Бог бачить, що я люблю всіх, але не можу бути одночасно з Богом і з людьми. Сили Небесні всі мають одну думку й одностайно славлять Бога, на землі ж кожна людина має свою волю і думки людей різні. Не можу, залишивши Бога, жити з людьми… Багато разів каявся я у своїх словах, а у мовчанні — ніколи». Арсеній здобув дар благодатних сліз, якими постійно були наповнені його очі. Роботою святого було плетіння кошиків. Якось один чернець, що прийшов до нього, побачив старця у молитовному предстоянні, охопленого полум’ям. Помер преподобний Арсеній Великий у віці 95 років у 449 або 450 р.