Домінік від Божої Матері Барбері, блж. (1792-1849) - чернець з ордена пасіоністів, теолог, який проповідував вчення Католицької Церкви в Англії.
Домінік народився в селі в Італії. Один з його приятелів, такий же сільський хлопчисько, навчив його читати, і Домінік почав читав з жадібністю будь-які книги, які потрапляли до нього в руки, але його освіта на цьому і закінчилася. Коли в селі оселилося чотири священики-пасіоністи, вигнаних з монастиря Наполеоном, хлопчик швидко подружився з ними і навіть допомагав їм під час богослужінь. У цей період життя він вперше бачив видіння, яке повторювалися потім кілька разів: сенс його зводився до того, що Домініку судилося стати проповідником віри в далекій Англії.
Незважаючи на це, юний Домінік зовсім не був впевнений, що хоче стати ченцем. Незабаром у село прийшли вербувальники, що відбирали за жеребом рекрутів в наполеонівську армію. Домінік загадав, що якщо його мине цей нелегкий жереб, він присвятить життя Богові, і виявився одним із щасливчиків, які не потрапили в солдатчину. Він звернувся до знайомих священиків, і ті пообіцяли йому, що якщо їх монастир буде знову відкритий, вони приймуть його як брата-мирянина.
У 1814 році, після відновлення релігійних громад у Папській Державі, Домінік Барбері вступив в орден пасіоністів. Будучи братом-мирянином, він одержав нарешті можливість вчитися і виявив такі незвичайні здібності, що його, в порушення правил, перевели в новоціат. У 1818 році Домініка висвятили в сан, протягом наступних десяти років він викладав філософію і теологію у орденських громадах в Сан-Анджело і Римі. Проте думка, що його справжнє покликання пов'язане з Англією, не покидала його. Довгий час Домінік не бачив ніяких можливостей для реалізації цього покликання, оскільки діяльність ордена, який він обрав, обмежувалася виключно Італією. І в якийсь момент шлях відкрився.
У 1840 році Генеральний капітул ордену прийняв рішення заснувати громаду в Бельгії, і Домінік Барбері був призначений її головою. Незабаром він отримав листа від єпископа Вайсмана, глави англійської католицької місії (структури католицької Церкви в Англії були відновлені тільки в 1852 році), з пропозицією заснувати громаду пасіоністів в Астон Хол, Стаффордширі.
У 1842 році Домінік Барбері з декількома супутниками прибув до Англії. Спочатку його прийняли недружелюбно. Місцеві католики побоювалися, що поява ченців-чужинців приверне до них так небажану увагу влади. Незвичайний орденський одяг та сильний акцент священика викликали насмішки і роздратування. Англіканські пастори у своїх проповідях закликали паству утримуватися від будь-якого спілкування з ченцями. Проте терпіння і спокій Домініка, його освіченість і дар проповідника допомогли йому змінити ситуацію на свою користь. Число звернених зростало, і одночасно італійський священик набував все більшої популярності в Англії.
З 1841 року Домінік вів активне листування з Джоном Далгрейном, одним з активних учасників «Оксфордського руху». Спочатку члени цієї групи, в яку входили оксфордські священики, богослови та історики, прагнули простежити наступність між англіканською церквою і древнім християнством, але в ході пошуків багато з них прийшли до думки про необхідність об'єднання англіканської і католицької церкви, а також до рішення перейти в католицтво.
Влітку 1845 року Домінік Барбері прийняв у лоно Католицької Церкви Джона Далгрейна, а в жовтні того ж року до нього звернувся з подібним проханням лідер «Оксфордського руху», видатний богослов і майбутній кардинал Джон Генрі Ньюмен. Навернення Ньюмена стало зримим свідченням заслуг Домініка, але аж ніяк не кінцем його праць.
У 1846 році він заснував нову громаду ордена в Глостерширі, а в 1848 році невелика група пассіоністів з'явилася в Лондоні. За його участю було засновано монастир св. Анни в Саттон. Домінік Барбері помер від серцевого приступу 27 серпня 1849 по дорозі з Лондона в Глостершир.
Зарахований до лику блаженних в 1963 році.