Марія вибрала кращу частку. А Марта готувала стіл для гостей. Так буває. «Хіба хочеш? Мусиш!» – часто чути приказку-виправдання.
Марта була старшою сестрою в тій сім’ї, де народилися також Марія і Лазар. На її старшинство вказують не так її клопоти по господарству, як євангельські слова, що то Марта «прийняла Його в хату» (Лк 10,38). Вона була там «повноправна».
Марту й Марію нерідко сприймають як протиставлення, хоча насправді його немає, і це перший урок, який варто винести з уривка про гостювання Ісуса в домі Марти і Марії (Лк 10,38-42). Люди схильні схвалення чогось одного сприймати як засудження іншого. Натомість у християнстві це далеко не завжди так. Скажімо, Царство Боже – безумовно прекрасніше за теперішнє буття «у вигнанні»; але чи через це земне життя є чимось самим по собі поганим? Думати так означає скочуватися в маніхейство. Прекрасність «майбутньої Нарнії» зовсім не заперечує того, що й тут є те, за що варто боротися, що варто любити, бо саме життя є чимось безмірно цінним у Божих очах.
Другим уроком можна назвати те, що господарські клопоти не обов’язково відводять людину від віри. Свята Марта, символ і покровителька всіх домогосподарок, була проста у своїй поведінці (ще б пак, підійти до Ісуса і сказати Йому – слухай, чи Тобі все одно, що я завантажена? А ну скажи сестрі, щоб ішла мені допомагати!). А також – проста у й своїй вірі. Не хто інший, як саме Марта визнала Господа Ісуса Месією (Ів. 11). І, якщо виходити з логіки «не вчинив там Ісус чудес багатьох через їхнє невір’я» (Мт 13,58), то в цьому разі Ісус воскресив Лазаря на підставі того, що Марта віру мала.
За провансальською легендою, після Вознесіння Господа сім’я Марії, Марті й Лазаря перебралась у Францію. Лазар став єпископом Марселя, а життя Марти завершилось у Тарасконі, де її й було поховано.
Вшанування св.Марти розпочалося на Сході у V ст., на Заході – у VIII ст. Марту визнають покровителькою домогосподарок, власників готелів, прибиральниць, посудомийок. Не раз говориться про «поєднання харизми Марти й Марії» – так зване «чинне споглядання», коли людина перебуває в молитовному стані, не полишаючи фізичної праці.