Пророчиця Анна [євр. милість, благодать], дочка Фануїла, пророчиця з коліна Асирового.
Такий лаконізм в описі родоводу св.. Анни привідкриває чимало фактів і запитань. По-перше, в Євангелії підкреслюється, що вона «з покоління Асира», хоча на той час свою приналежність до певного коліна знало лише коліно Леві, і іноді більш-менш коліна Юди і Веніаміна, тоді як інші родоводи було безповоротно втрачено. Коліно ж Асира – це одне з 10 «загублених колін», чиї сліди губляться після падіння Північного Царства і переселення Ізраїлю в Асирію (VIII ст. До Р.Х.). По-друге, вона іменується пророчицею, тоді як, за іудейської традиції, епоха пророцтва закінчилась приблизно наприкінці VI століття до Р.Х.. Що робить, 500 років по тому, у Єрусалимському Другому Храмі пророчиця з племені Асира?
Мабуть, те ж саме, що робить «дочка Асира», через 400 років після того, як прийшла з усім домом Якова в Єгипет, тобто, при виході Ізраїлю з Єгипту (Бут. 46,17 і Числ 26,46). За єврейською традицією, їй, єдиній, що залишилася від покоління праотців, довірено таємницю, завдяки якій вона впізнає того, хто повинен позбавити народ Ізраїлю з єгипетського рабства і вивести його на свободу в Землю Обітовану …
Святу Анну Пророчицю згадує євангелист Лука в описі події Стрітення:
«вона дожила до глибокої старости, живши з мужем сім років від свого дівування, удова років вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі постами й молитвами. І надійшла вона тієї самої години й почала прославляти Бога та говорити про нього всім, що чекали визволення Єрусалиму.» (Лк 2. 36-38).
Анна - єдина жінка, названа в Новому Завіті «пророчицею», можливо, св. Лука проводить порівняння зі старозавітними пророчицями, такими, як Девора або Юдиф, яка була посвячена, дожила до 105 років і не вийшла повторно заміж, коли її чоловік помер (Юдит 16.23).
Постійну присутність Анни у храмі можна було б пояснити існуванням особливого чину вдовиць, які несли своє служіння (наприклад, молитовне) при єрусалимському храмі. Побачивши народженого Спасителя, Анна на підтвердження пророцтва Симеона Богоприїмця (Лк 2. 29-35) пішла проповідувати добру звістку про Месію «всім, хто визволення Єрусалиму чекав» (Лк 2.38).
У контексті писань євангеліста Луки проповідь Анни, ймовірно, є прообразом одного зі служінь, які отримували віруючі жінки. У сцені Стрітення Анна, можливо, є прообразом і того, що відбудеться в П’ятдесятницю, коли Св. Дух виллє на всяку плоть, і сини й дочки будуть пророкувати (Ді. 1-2). Оскільки особливе місце в Євангелії від Луки займає тема благовістя бідним (Лк 4, 18; 16, 19-20), то вважається, що Анна зображується як одна з побожних юдейських бідняків, тим самим вона виявляє приклад впливу доброї звістки на власне життя.