Преподобний Нестор Літописець народився в 50-х роках ХІ сторіччя в Києві. Юнаком він прийшов до преподобного Феодосія (†1074, пам’ять 3 травня) і став послушником. Постриг у монашество преподобного Нестора приємник преподобного Феодосія, ігумен Стефан. При ньому ж він був висвячений на ієродиякона. Про його високе духовне життя говорить те, що він у числі інших преподобних отців приймав участь у вигнанні біса з Микити затворника (згодом Новгородського святителя, пам’ять 31 січня), спокушеного юдейським мудруванням. Преподобний Нестор глибоко цінував істинне знання, поєднане з смиренням та покаянням. “Великая бывает польза от учения книжного, – казав він, – книги наказуют и учат нас пути к покаянию, ибо от книжных слов обретаем мудрость и воздержание. Это реки, напояющие вселенную, от которых исходит мудрость. В книгах неисчетная глубина, ими утешаемся в печали, они узда воздержания. Если прилежно поищешь в книгах мудрости, то приобретешь великую пользу для своей души. Ибо тот, кто читает книги, беседует с Богом или святыми мужами”. В монастирі преподобний Нестор ніс послух літописця. В 80-х роках він написав “Чтение о житии и погублении блаженных страстотерпцев Бориса и Глеба” в зв’язку з перенесенням їх святих мощей до Вишгороду в 1072 році. В 80-х роках преподобний Нестор склав житіє преподобного Феодосія Печерського, а в 1091 році, напередодні престольного свята Печерської обителі, ігумен Іоанн доручив йому добути з землі для перенесення у храм святі мощі преподобного Феодосія (пам’ять обретення 14 серпня).
Головним подвигом життя преподобного Нестора було складення до 1112-1113 р. «Повести временних лет». «Се повести временных лет, откуда есть пошла Русская земля, кто в Киеве нача первее княжити и откуда Русская земля стала есть” – так з перших рядків визначив мету своєї праці преподобний Нестор. Надзвичайне широке коло джерел (попередні руські літопис та сказання, монастирські записи, візантійські хроніки Іоанна Малали та Георгія Амартола, різні історичні збірки, розповіді старця-боярина Яна Вишатича, торговців, воїнів, мандрівників), осмислених з єдиної, строго церковної точки зору, дозволило преподобному Нестору написати історію Русі як складову частку всесвітньої історії, історії спасіння людського роду.
Інок-патріот викладає історію Руської Церкви в головних моментах її історичного становлення. Він говорить про першу згадку руського народу в церковних джерелах – у 866 році, при святому патріарху Константинопольському Фотії; повіствує про створення слов’янської грамоти святими рівноапостольними Кирилом та Мефодієм, про Хрещення святої рівноапостольної Ольги в Константинополі. Літопис преподобного Нестора зберіг нам розповідь про перший православний храм у Києві (945 р.), про сповідницький подвиг святих варягів-мучеників (983 р.) і Хрещення Русі (988 р.). Першому руському історику завдячуємо ми свідоцтвами про перших митрополитів Руської Церкви, про утворення Печерської обителі, про її засновників та подвижників. В літописі дано богословське осмислення вітчизняної історії. Духовна глибина, історична достовірність і патріотизм «Повести временных лет» ставлять її поряд з величнішими творами світової писемності.
Преподобний Нестор почив близько 1114 року, заповідавши печерським інокам-літописцям продовження своєї великої праці. Його приємниками в літописанні стали ігумен Сильвестр, ігумен Мойсей Видубицький та ігумен Лаврентій. Поховано преподобного Нестора в Ближніх печерах преподобного Антонія Печерського.
Пам'ять 11 жовтня і 9 листопада.