Св. Вероніка Джуліані (стигматик)

          Свята Вероніка Джуліані (1660, Мерцателла, Італія - † 1727) — католицька свята новітніх часів з Італії, черниця ордену капуцинів, аскет.
Свята Вероніка Урсула Джуліані народилася в 1660 році в Мерцателлі (Італія). У сімнадцять років вступила до ордену Капуцинок.

          Відзначалася любов'ю до молитви й контемпляції, покутними практиками й умертвіннями тіла. Прагнула вподібнитися до свого Божественного Учителя - Ісуса Розіп'ятого. До фізичних страждань через стигмати додалися також моральні, бо її вважали божевільною. Земне життя скінчила в 1727 році на п'ятдесятому році чернечого життя.


          Вероніка Джуліані (1660, Меркателло в Урбіно - 9.7.1727). Урсула Джуліані з дитинства відрізнялася побожністю і дуже цим пишалася і зверхньо поглядала на менш благочестивих подруг, поки одного разу їй не було видіння: вона побачила не Христа, не Богородицю, а власне серце - воно було зроблено зі сталі.

          Залишивши зарозумілість, вона не залишила молитов, з великими труднощами домоглася від батька дозволу на постриг і в 1677 р. була прийнята в монастир Капуцинів Чітта ді Кастелло (в Умбрії), прийнявши ім'я Вероніки. Протягом багатьох років вона молилася Спасителеві, зосереджуючись на Його страждання, і через двадцять років після постригу (термін занадто довгий, щоб говорити про істеричність) у неї з'явилися стигмати - п'ять кровоточачих ран, розташованих там же, де рани Христа. Лікуванню вони не піддавалися. Єпископ їх бачив особисто, причому ранки починали кровоточити за бажанням Вероніки і за її ж волі закривалися. Він звернувся до Риму, але там йому порадили нічого не робити і не говорити про те, що трапилося. Щоб запобігти обману, єпископ наказав не причащати сестру Вероніку, тримати її в ізоляції під постійним наглядом, долоні забинтувати, одягти рукавички і скріпити їх печаткою. Лише після апеляції, коли минуло вже чимало часу і стало ясно, що про обман не йдеться, Апостольською столицею всі ці запобіжні заходи були скасовані.

          Свята Вероніка Джуліані (1660 — 1727) твердила, що її стигми кровоточать не лише зовні, але і всередині, зобразивши на малюнку своє серце з відбитками на ньому хреста, тернового вінка, трьох цвяхів, мечів та  букви X. Проведене після смерті вскриття підтвердило її правоту.

          Третину століття Вероніка керувала вихованням послушниць, за одинадцять років до смерті була обрана аббатісою і на цих постах виявляла абсолютну духовну тверезість, виваженість рішень, здоровий глузд.

          Канон. 1839 році. Пам'ять 9 липня.

          Свою катехезу, яка відбулась після загальної аудієнції у середу, 15 грудня, Папа присвятив постаті св. Вероніки Джуліані, 350 років з дня народження якої виповниться 27 грудня.

          Наприкінці зустрічі, вітаючи італійських паломників, Папа особливо привітав вірних з дієцезії Чітта-ді-Кастелло – міста, де протягом 50 років звершувала свій монаший подвиг ця свята. Вони прибули на зустріч із Папою разом зі своїм єпископом, готуючись до святкувань згаданої річниці.

          Розповідаючи про життєвий шлях святої Вероніки, Святіший Отець відзначив, що вступивши у сімнадцять років до монастиря Сестер Кларисок, саме там вона отримала ім’я Вероніка, що означає «справжній образ», і вона дійсно стала справжньою іконою Розп’ятого Христа. Після складення вічних обітів в житті монахині розпочався її власний шлях уподібнення до Христа, який пролягав через покути, великі страждання та містичний досвід, пов’язаний з Христовими муками.

          Як пригадав Святіший Отець, свята Вероніка Джуліані залишила багату писемну спадщину: листи, автобіографічні твори, поезію. Основним же джерелом відомостей про її життя є щоденник, який на 22 тисячах рукописних сторінок розповідає про роки життя в монастирі. Вести цей щоденник монахиню зобов’язав її духівник, і саме завдяки йому ми можемо якнайкраще дізнатися про її духовність, яка полягала в глибокому переживанні заручин з Христом, досвіді бути любленою Христом і прагненні належно відповісти на цю любов.

          Папа також відзначив, що на кожній сторінці своїх творів свята Вероніка когось поручає Господеві, поєднуючи свою молитву з особистими жертвами, зокрема – в намірі «потреб святої Церкви». Вона жертвувала свої молитви за Папу, свого єпископа, священиків, усіх потребуючих, а також за душі в чистилищі. Свою місію вона вбачала у тому, щоб бути посередницею між грішниками та Розіп’ятим Христом, кажучи: «Ми не можемо вийти у світ з проповіддю, щоб навертати душі, але зобов’язані безперервно молитися за всі душі, які ображають Бога».

          «Свята Вероніка, – відзначив Святіший Отець, – особливо виявляється, як відважний свідок краси та могутності Божої любові, яка її притягає, пронизує та розпалює. Це – Любов розп’ята, яка відбилася на її тілі Ісусовими стигмами, як і на тілі святого Франциска з Асижу». Вона глибоко переживала участь у страждаючій Христовій любові, в переконанні у тому, що «страждати з радістю» є ключем любові.

          «Перебувати обіймах Розп’ятого, беручи участь у Христовій любові до інших», – саме так, на думку Папи, можна підсумувати її духовний шлях.

          Свята Вероніка, вів далі Бенедикт XVI, заохочує, щоб у нашому християнському житті також і ми дбали про зростання єдності з Господом, з довір’ям віддаючись Його волі та жертвуючи себе для ближніх, та єдності з Церквою, Христовою Нареченою, «заохочує нас брати участь у страждаючій любові Ісуса Розп’ятого за спасіння усіх грішників», заохочує постійно скеровувати погляд до раю – мети нашої земної мандрівки, «де переживатимемо радість повного єднання з Богом разом з багатьма братами і сестрами», запрошує нас щоденно живитися Божим словом. «Останні слова святої, – сказав на завершення Папа, – можна вважати підсумком її захоплюючого містичного досвіду: «Я віднайшла Любов, Любов дала себе побачити!»».

© 2019 - Паломницький центр При використанні інформації з нашого сайту посилання на https://bpc.org.ua є дуже бажаним.