Блаженний Єремія Стойка да Валахія

    Коли 22-річний румунський парубок Іван Костіст прибув до південного італійського порту Барі в 1578 році, то мав би відчувати радість, що  врешті-решт його важка подорож, яка тривала чотири роки, було доцільною і що він всупереч всьому прибув до обітованної землі, де всі його заповітні мрії здійсняться. І тільки завдяки рішучості, важкій праці, напутним словам його матері він зумів пройти шлях від гір Румунії до берегів Італії. У себе вдома в невеликому селищі Tzazo (можливо Sasca в Молдові), мама не раз розповідала про Італію, про цю далеку землю, де були гарні християни, де всі ченці були святі і де проживав папа, намісник Самого Христа. Але Італія, яку він побачив  в портовому місті Барі, була  цілком іншою. Замість добрих християн місто кишіло п'яними матросами і повіями, і без найменшого сум’яття  мешканці Бар лихословили  і богохулили. А щодо  ченців і священиків, яких  він зустрів, то вони були набагато менш святі, ніж він припускав. Швидше вони були людьми, які боролися за багатство, політичний вплив і соціальний статус. як і пани, які правили на батьківщині. І Рим, де жив папа, здавалося, був далеко від Барі, як і рідне село. Не дивно, що тоді він вирішив повернутися додому!

    Вдома з нетерпінням його чекають рідні, бо він пішов з дому, не сказавши ні слова мамі. Хоча в сім’ї було 6 дітей, проте вони були досить заможними. Часто мама пекла хліб, щоб нагодувати  бідних і жебраків. А  батько любив повторювати, що птахи – це немов монахи, бо вони вільні від будь-яких тягот і тому підлітають до Господа.
    А тепер тут, на італійській землі, всі давні мрії стали кошмаром, утопією. Тому Іван якнайшвидше хотів повернутися додому, у лоно своєї родини і чистоти молодечих років. Шукаючи корабель, на якому мав плисти до рідної землі, він зустрів чоловіка, який вислухавши його порадив: "Барі це ще не вся Італія! Іди в Неаполь!"
    Іван вирішив дати ще один шанс Італії і тому відправився в Неаполь. Коли він прибув туди під час Великого посту в 1578 р., то зауважив, що неаполітанці були більш побожними, а  Брати Менші Капуцини цілком немов з його давніх уявлень про святих людей.
    Тому Іван вирішив вступити в орден.
    Але його бажання вступу в монастир зовсім не поділяв провінційний міністр, і тому двічі лунала відмова. І лише за третім разом в травні 1578 юнака з далекої Валахії було прийнято до чину як брат Єремія з Валахії.
    Після складання обітів з  1579 р він служив у різних братства з  1588 р  в провінційній лікарні чоловічий монастир святого Єфрема Нового (Сан-Eframo Nuovo). Хоча в монастирі було понад 120 келій, проте більшість з них була зайнято важкохворими та людьми похилого віку. Іноді було так тісно, що брату Єремії часто доводилося відмовлятися від своєї келії заради хворого, а самому декілька годин поспати під сходами  або біля ліжка важко хворого пацієнта. Так він пізнавав світ бездомних.

    Єдиним бажаним привілеєм для брата Єремії був дозвіл опікуватися важкохворими пацієнтами. Братові Єремії доручили доглядати за братом Мартіном,  у якого була важка шкірна недуга. А це означало, що потрібними були постійні промивання ран та перевязки. Брат Єремія був дуже вразливим на запахи, тому догляд за братом Мартіном йому коштував чималих зусиль, адже в кімнаті стояв сильний сморід від ран. Був період, що брат Єремія хотів навіть зняти з себе рясу, бо йому здавалось, що не витримає того всього. Але долаючи природні відрази і  трохи повагавшись, він віддано доглядав брата Мартіна на протязі чотирьох років. Смерть брата Мартіна він зустрів з плачем і жалем: «Мій друг мертвий! Брат  Мартін мертвий! Мій супутник!»
    Брат Єремія намагався хоча б чимось потішити важкохворих  і часто пригощав їх декількома ковтками вина.
    Секрет невтомної роботи брата Єремії і оптимізму було його молитовне життя. Ночами він годинами молився в каплиці лікарні. Він любив Бога щиро і часто повторював ці слова: «Вірмо в Кров Ісуса Христа, яку Він пролив за нас, і в Діві Марії, нашій найніжнішій Матері"
    Одного разу вночі у 1608 році, Божа Матір явилася йому у видінні з Дитятком Ісусом. Брат Єремія помітив щось незвичайне і вказав на це Діві Марії з дитячою простотою: "Найсвітліша Пані, Ви королева та все ж Ви не в короні". На що Марія відповіла любов'ю з цими словами. "Брате Єреміє, моя корона – це  Син Мій!" Історія швидко просочилася в друковані копії "ескізів" художників, і видіння Богоматері з братом Єремії незабаром можна було знайти по всьому місту.

    Слава, однак, не затьмарила брата Єремію. Одного разу він сказав: «Я б з радістю віддав свої очі на допомогу бідним, тому що вони моляться з такою простотою і смиренністю Їх молитви найбільш приємні для Божої Матері Божої..." Для брата Єремії бідні та хворі були не тільки одержувачами його діл милосердя, а вчителями святості, які навчали його як молитися.
Брат  Єремії захворів запаленням легенів і помер в Торре дель Греко на 5 травня 1625 року. Його останні слова були: "Ну, брати, ми повинні піти і подивитися як там наші кульгаві і каліки

    Він помер у 69 років, але серед братів він відзначався досить добрим і міцним здоров’ям. А свіжий колір його шкіри був предметом заздрості для благородних дам міста. Якось у нього навіть запитали рецепт, на що брат відповів що треба їсти багато бобових. Насправді, навряд чи він з'їдав що-небудь ще. Але сильні світу цього вважали за привілей отримати в дар від монаха жменьку чудодійних бобових зерен з рук самого брата Єремії…
    Він був зарахований до лику блаженних Папою Римським Іваном Павлом II в 1983 році і став першим католицьким блаженним Румунії. З тих пір він був проголошений небесним покровителем для емігрантів.
    Зараз мощі брата Єремії спочивають у румунському місті Onesti, в рідні краї брат Єремія повернувся аж через 400 років після подорожі до Італії.

© 2019 - Паломницький центр При використанні інформації з нашого сайту посилання на https://bpc.org.ua є дуже бажаним.