Згідно з "Патериком Печерським", прийшов до Печерського монастиря в юному віці й незабаром зважився піти в затвор, незважаючи на попередження ігумена Никона про передчасність такого подвигу. У затворі (Ближні печери) через недосвідченість впав у спокусу: введений в оману бісом, перестав молитися Богові, увесь віддався читанню книг Старого Завіту, які вивчив напам'ять. Нового Завіту Никита зовсім не читав і не хотів розмовляти про нього. Навчений бісом, почав пророкувати.
Ігумен Никон разом з іншими іноками монастиря, помолившись Богові, вигнали з Микити біса. Після цього Микита вийшов із затвору і почав подвизатися у суворому пості й молитві, послухом і смиренням перевершив інших ченців і був поставлений єпископом у Новгороді. Нагороджений від Бога даром чудотворення, здійснив багато чудес. Так, одного разу молитвою викликав з неба дощ; іншого разу за його молитвою в місті припинилася пожежа. Після 13-літнього святительства прп. Микита мирно спочив у 1108 р. Вже у XII ст. його шанували в Новгородській єпархії, з XIV ст. він вважався в Києві місцево шанованим святим, а 1547 р. у Москві відбулася загальноцерковна канонізація.
Пам'ять 13 лютого і 13 травня.