Святий апостол Тит Варнава

          Християнинові важливо знати Писання, це чиста правда. Зокрема і для того, щоб постійно тримати в пам’яті таку «поправку на вітер»: святість зовсім не означає, що людина солодким голосом проголошує «алілуя!» за кожним словом, зводить очі догори і поводиться напрочуд мило з усіма підряд. І це сказано у Святому Письмі.

          Святий Варнава, «апостол від 70», юдей і левіт, прийняв мученицьку смерть близько 60 р.н.е. До цього він побував зі св.Павлом у його першій місійній подорожі. Саме йому, Варнаві, разом із Павлом хотіли скласти жертву мешканці Лістри, назвавши апостолів Зевсом і Гермесом (Діян 14,8-18). А потім Павло хотів іти з Варнавою в наступну місійну дорогу, але склалося інакше.

          Під час першої подорожі з ними був Марко, двоюрідний брат Варнави (так, «святі є родичами», і це ще одне символічне підтвердження). Але під час місії Марко полишив Павла з Варнавою, отож коли пішла мова про другий похід із проповіддю, то Павло спротивився участі Марка. У Діяннях Апостолів цей момент зафіксований без будь-якої політики:

«І виникла гостра суперечка, так, що вони розстались» (Діян 15,39).

Рвучкий і вимогливий Павло був досить-таки авторитарним керівником. А Варнава разом з Марком після цієї незгоди вирушили знову-таки на Кіпр, де під час першої подорожі з Павлом їм ледь не склали язичницькі жертви…

          Обраний Богом для проповідування язичникам Павло вирушив далі, а обраний Богом для заснування та зміцнення Церкви на Кіпрі Варнава залишився на острові. Тим більше, що то була його батьківщина. Хіба не прагне добре серце нести добру звістку насамперед тим, кого сприймає своїми? А серце в нього вочевидь було добре. Варнава – не ім’я, а «визначення», дане йому апостолами. «Йосиф, якого апостоли прозвали Варнавою, що значить син утіхи» (Діян 4,36). Цей добрий і стриманий чоловік був тим авторитетом у Єрусалимьскої Церкви, до якого після свого навернення пішов св.Павло, аби бути допущеним до грона учнів Христа.

          Проповідуване слово сприймалося по-різному різними людьми. Якщо лікаонці з захватом визнали проповідників богами на землі, то юдеї побили Павла і Варнаву камінням так, що навіть вважали їх мертвими (Діян 14,19). Обидві ці крайні реакції ілюструють безрезультатність проголошування. Нерідко вони обидві присутні і в наші дні, коли одні люди агресивно противляться будь-чому, пов’язаному з вірою і Церквою, а інші ладні навіть сучасній «іконі» з президентом поклонятися як святині.

          Ще один спосіб розправитися з проповідуванням Христа – підробка. Варнава був відомим і популярним апостолом, через що на межі IV-V століть постали апокрифічні «Євангеліє від Варнави», «Діяння Варнави» і «Послання Варнави». Зміст Євангелія до нас не дійшов; діяння описують сутички апостола з юдеями, внаслідок яких його нібито спалено живцем, і апостол Марко зібрав його попіл; а суть листа – у тому, що все Святе Письмо потрібно читати виключно в алегоричному розумінні.

          Варнава проповідував і свідчив: перед язичниками він свідчив про Христа, а перед апостолами – про чудеса, які Бог зробив серед язичників (Діян 15,12). По смерті ж його мощі були, за переказом, чудесно явлені єпископові Кіпра (488 р.), завдяки чому Кіпрська Церква проголосила автокефалію, тим уберігшись від тиску імператора-монофізита.

          В іконографії зображається як чоловік старшого віку, з довгою бородою, в плащі або єпископських шатах. Його атрибути: євангеліарій, сувій пергаменту, оливкова гілка, модель церкви.

© 2018 - Паломницький центр При використанні інформації з нашого сайту посилання на http://bpc.org.ua є дуже бажаним.