«У ті дні сталось велике гоніння на Церкву в Єрусалимі, і всі, крім апостолів, розсіялись по різних містах Юдеї та Самарії, ходили тоді розпорошені та Слово Боже благовістили» (Ді 8; 1,4).
Зі смертю апостолів та першими гоніннями християн в Єрусалимі історики пов’язують завершення етапу формування Церкви. У Діяннях гоніння в Єрусалимі показано, як вказівку Провидіння залишити Єрусалим, вийти за межі юдейства та нести проповідь про Христа усьому світу. Це важливий момент в історії спасіння людства, оскільки християнство спочатку мислилось лише як внутрішня справа народу вибраного.
І тут же, у Діях апостолів, зустрічаємо людину, якій суджено буде все своє життя віддати на поширення Євангелія і кого в історії назвуть Апостолом язичників. Це Павло. Він не належав до тих дванадцятьох, що ходили з Господом. Але по силі його навернення, по вкоріненості його особи у Христі, по повноті Божественних одкровень Церква включає його в число тих самовидців, на свідоцтві і повноті яких вона побудована. Апостола Павла і досі вважають чи не найбільшим містиком християнства.
У Діяннях описані три його найбільші подорожі. Після Малої Азії бачимо його у Греції, в Єрусалимі та Римі. У кожному місці проповідь завершувалась створенням Церкви, рукоположенням єпископів, пресвітерів. Крім проповідника Павло виступав як вчитель, пастир, батько. Його послання свідчать про його постійний і живий зв’язок із заснованими ним общинами. Він мучився роздорами серед християн, давав поради, вирішував незрозумілі питання. Павло в повній мірі втілює ним самим сформульований ідеал пастирства: „Бути всім для всіх, щоб спасти хоча б деяких”
Своє життя апостол закінчив мучеництвом в Римі.
Серед дванадцяти апостолів верховним є Петро. Після воскресіння Христос явився апостолам біля Тиверіадського моря і доручив Петрові стати пастирем Його овець. У день П’ятдесятниці Петро сміливо проповідував в Єрусалимі і навернув близько 3 тис. чоловік. Він зціляв іменем Ісусовим, зазнав перших переслідувань за віру, викривав негідних членів Церкви. Спершу проповідував лише юдеям, але після загибелі святого первомученика Степана, Бог послав йому видіння, де закликав ділитися Доброю Новиною з усіма людьми. Тоді Петро вирушив з проповіддю до поган. В основному він навчав у Малій Азії, Антіохії, Коринті. Згідно із загальноцерковним переданням, наприкінці життя Апостол Петро прибув до Риму, де і загинув підчас переслідувань християн за імператора Нерона 64 чи 67 року. Він похований на Ватиканському пагорбі біля місця розп’яття.
Апостол Іван по вознесінні Господнім проповідував у Юдеї та Самарії. До Успення Пресвятої Богородиці він не залишав Палестини. Потім ап.Іван проповідував у Малій Азії. Останні роки провів у Ефесі, де написав Євангеліє. Тоді ж були написані і три послання та „Одкровення” (грецьке „Апокаліпсис”). Іван єдиний із дванадцятьох, хто помер власною смертю, проживши 100 років 7 місяців.
Апостол Яків Заведеїв – брат Івана , можливо старший, зарубаний мечем на 44 році життя за Ірода Агриппи.
Апостол Андрій Первозваний проповідував у Греції та Україні. Літопис Руський говорить таке:
„Коли Андрій учив у Синопі і прийшов у Корсунь, він довідався, що од Корсуня близько устя Дніпрове. І захотів він піти в Рим, і прийшов в устя Дніпрове, і звідти рушив по Дніпру вгору, і за приреченням Божим прийшов і став під горами на березі. І на другий день, уставши, сказав він ученикам своїм, які були з ним: „Бачити ви гори сі? Так от, на сих горах возсіяє благодать Божа, і буде город, і церков багато воздвигне Бог”. І зійшов він на гори сі, і благословив їх, і поставив хреста. І поклонившись Богу, і спустився з гори сеї, де опісля постав Київ, і рушив по Дніпру вгору”.
За переданням апостол Андрій був розіп’ятий на хресті в Патрах, на Пелопонесі, близько 67 року. Хрест мав незвичну форму – був навскісний. Мощі святого Андрія перебувають в Італії, в соборі в Амальфі. Частина чесної голови в Римі, в соборі святого Петра, частина - в Амальфі, частина - в Свято – Андріївському скиті на Афоні.
Апостол Пилип проповідував Євангеліє у Скіфії та Фричі. У Єрополі був розіп’ятий на хресті за царювання Доміціяна, згодом похований апостолом Варфоломієм.
Апостол Тома, за церковним переданням, вирушив на місію до Індії. Більше відомостей не має.
Про життя і діяльність ап.Варфоломея також майже нічого не відомо. Постраждав він 71 року у місті Абаріополі, як гадають, - теперішньому м.Баки.
Апостол Матей проповідував спершу усно юдеям, і тільки , коли намірився піти до інших народів, написав рідною (тобто арамейською мовою) Євангеліє, яке могло з’явитись між 40 – 50 р.р. Первісний текст втрачено.
Апостол Яків Алфеїв був єпископом Єрусалима, уклав чин Божественної Літургії. Яків дотримувався назорейських обітниць, постійно перебував у храмі. Написав соборне послання. Убитий фанатиками 62 року.
Апостол Симон Зилот, за одним переданням проповідував у Єгипті, Киринеї, Лівії, Нумідії, Мавританії. За іншими – на Британських островах і, навіть, у Вавилоні та Персії, де помер мученицькою смертю в м.Сумирі.
Апостол Юда (Тадей) – автор соборного послання. За переданням, проповідував у Юдеї, Галилеї, Самарії, Ідумеї, Аравії, Сирії, Месопотамії, Персії та Вірменії. Загинув як мученик у місті Араті або Бейруті.
Служіння апостолів завершуються свідоцтвом уже не тільки слова, а і крові. Так у всьому випадку стверджує церковне передання. Що ж залишилося після них? Невеликі групи людей, розсіяних по всьому світу, нікому невідомих. Але перемога отримана – Євангелія прозвучало від Єрусалиму до «кінців вселенної». Кров апостолів переводить Церкву в новий етап її історії – епоху гонінь. І вже з самого початку цього другого хрещення кров’ю прозвучали слова апостола Павла: „Ми невідомі, але нас взнають, нас мають за мерців, але ось – ми живі, нас карають, але ми не вмираєм, нас зневажають, але ми завжди радуємся, ми нічого не маємо, але всім володіємо...”