Ім’я святого Луки вказує на його не-юдейське походження; він, певно, був сирієць із Антіохії. Його численні знайомства з вірними Антіохійської Церкви, як і чудове знання літературної грецької мови, підтверджують цю думку. Традиція і один конкретний текст у св.Павла (Кол 4,14) вказують на те, що Лука за фахом був лікарем. Окрім одного Євангелія, новозавітні тексти не містять його стилю, хоча традиція перших трьох століть приписує св.Луці авторство Діянь Апостолів; грецька мова св. Луки була висока, нарівні з такими класиками грецького письменства, як Ксенофонт.
Лука не належав до грона 72 учнів, попри те, що пише Вікіпедія, так само як він не був тим учнем, якого Ісус зустрів після свого воскресіння на дорозі в Емаус. Перша згадка походить із гіпотези св.Епіфанія Кіпрського (†403), про другу писали свої припущення Феофілакт і папа Григорій І.
Лука приєднався до Апостолів уже по смерті Христа, пізнавши вчення про Спасителя перед зустріччю зі св. Павлом. Традиція представляє його як друга і товариша у подорожах для св. Павла і св. Марка. Коли св. Павло розпочинав 49 року свою другу місіонерську подорож, Лука приєднався до нього в Троаді і йшов разом до Македонії (Діян 16,11-12). Можливо, після того, як Павло повернув до Єрусалима, Лука залишився у Филиппах.
Причини їхніх зустрічей і рішень залишаються нез’ясованими. Але вже у третій подорожі св.Павла, з 58 року, св.Лука приєднується до нього і вже більше не полишає цього Апостола. Супроводжує його до Єрусалима, потім знову до Рима. Вірність Луки Євангелиста св. Апостолові Павлу була така велика, що він єдиний залишився разом із Павлом у римському ув’язненні (див. 2 Тим 4,11). А за час дворічного ув’язнення св.Павла у Кесареї Палестинській Лука, певно, мав досить часу, аби розпитатися про всі потрібні йому дані для написання Євангелія. Як людина освічена і вміла у поводженні з джерелами інформації, він скомпонував дуже гарний текст. Його Євангеліє дещо відрізняється від інших синоптиків своїми подробицями; дослідники вважають, що «неназваним джерелом» для цього тексту була Діва Марія, з якою св. Лука був дуже дружній.
Невідомо, де саме Лука Євангелист перебував по смерті св. Павла. Рання традиція приписує його перебування і Ахаї, й Галлії та Македонії. Проте цілком може бути більш достовірною згадка із ІІ ст.н.е., що Лука у 84-річному віці помер у Беотії. Отож пізніші перекази про його мученицьку смерть, скоріше за все, є тільки побожними легендами.
До речі, ми нечасто замислюємося, що знані нам імена (Лука, Сила) є скороченими формами, а не повними іменами (Луканус, Силуан). Вочевидь для проповідування Євангелія не обов’язково бути «авторитетно і помпезно» відомим. «Бути своїм» серед багатьох віруючих – це також служіння Євангелію, яке не принижує і не применшує, а просто робить близькими. Недарма в деяких спільнотах практикують спілкування на «ти», без огляду на посаду.
Невідомо, де саме похований св. Лука: на місце спочинку Євангелиста претендують Беотія, Венеція, Падуя. Так само невідомо, чи він справді малював ікони і, крім «Євангелія дитинства» Господа Ісуса, залишив нам також перше зображення Богородиці. Відомо, що він жив, і ми до сьогодні звемо його коротким, «сімейним» ім’ям.
Зображується як юнак із темним кучерявим волоссям і в туніці. Західне мистецтво нерідко представляє його з тонзурою. Його атрибути: книга, приладдя художника, лікарське приладдя, скальпель, сувій, образ або статуя Діви Марії, віл.