Маронітська Сирійська Церква є найбільшою Східною Католицькою Церквою на близькому Сході. Кількість її вірних перевищує три мільйони. Назва церкви походить від імені її засновника святого Марона — монаха, пустельника, учителя і чудотворця, який жив у другій половині IV століття в горах Таурус у Сирії, на території Антіохійського патріархату. Святий Марон залишив після себе маронітів — велике коло учнів і послідовників, які утворили компактну групу на базі монастиря Бейт-Марун.
Мароніти визнають рішення Халкідонського собору, що поставило їх в опозицію до антіохійських монофізитів. Рятуючись від їх переслідувань0 мароніти почали переселятись у гори Лівану, навертаючи місцевих жителів у свою конфесію.
У XII столітті увійшли в контакт із латинською церквою, засновану хрестоносцями князівства Антіохія. Мароніти стали союзниками хрестоносців, вступали у рицарські ордени і разом воювали проти мусульманських військ.
У 1182 році мароніти формально підтвердили свою єдність із Римом, хоча більшість із них переконана, ця єдність ніколи й не переривалася.
Патріарх Ієремія І Аль-Амшитті (1199—1230) став першим маронітським патріархом, який відвідав Рим у 1215 році, для участі у роботі Латеранского собору.
В XVI столітті Ліван завоювали турки, і почався тривалий період панування Османської імперії.
В 1736 році відбувся головний собор цієї Церкви, який провів важливі реформи. На соборі прийняли звід канонів Маронітської Церкви, згідно яким відбувся поділ на діоцезії, також були встановлені правила церковного життя, головні з яких збереглися донині.