Святитель Василій Великий народився близько 330 року в Кесарії. Батько був адвокатом, під керівництвом якого Василій отримав першу освіту, потім він навчався в кращих вчителів Кесарії Каппадокійської, де познайомився зі святим Григорієм Богословом. Для завершення навчання св. Василій відправляється до Афін – центру класичної освіти.
В Афінах Василій отримав усі доступні знання. Про нього казали, що він так вивчив усе, як ніхто інший не вивчив би і одного предмету. Філософ, філолог, оратор, юрист, природознавець, він також мав глибокі знання і з медицини.
В Афінах між Василієм і Григорієм виникла міцна дружба, що продовжувалася усе життя. Близько 357 року святий Василій повернувся до Кесарії, де невдовзі ступив на шлях аскетичного життя. Василій, прийнявши хрещення від єпископа Кесарійського Діанія, був поставлений читачем. Бажаючи знайти духовного керівника, він відвідав Єгипет, Сирію, Палестину, повернувся до Кесарії і оселився на березі річки Ірис. Навколо нього зібрались іноки. Сюди ж Василій викликав свого друга Григорія. Вони вдалися до строгого утримання, наполегливо вивчали твори древніх тлумачів Святого Писання. Вони скалали збірку «Добротолюбие». За часів Констанція (337-362) поширилось лжевчення Арія. Церква покликала на служіння Василія і Григорія. Василій повернувся до Кесарії, де в 362 році був рукоположений в сан диякона, в 364 р. – в сан пресвітера. За імператора Валента (334-378), прихильника аріан, у часи, важкі для Православ’я, до Василія перейшло керівництво церковними справами. В цей час він склав чин Літургії, «Бесіди на Шестоднев», а також книги проти аріан. В 370 році Василій був возведений єпископом на Кесарійську кафедру. Він прославився своєю святістю, глибоким знанням Священного Писання, великою вченістю, трудами на благо церковної єдності. Серед постійних небезпек св. Василій підтримував свою паству. Усе це викликало ненависть аріан до нього. Усі свої особисті кошти він витрачав на бідних: створював богадільні, притулки, лікарні, заснував два монастирі.
Аріани усюди переслідували його. Св. Василію погрожували розоренням, вигнанням, тортурами та смертю. Він же сказав: «Смерть для мене благодіяння. Вона швидше приведе мене до Бога, для якого я працюю».
Хвороби, труди, подвиги вичерпали сили святителя. 1 січня 379 року він преставився Господу. Церква майже одразу почала святкувати його пам’ять. Сучасник Василія Великого, єпископ Амфілохій так оцінив його заслуги: «Він належить не самій Кесарійській Церкві, і не у свій лише час, не лише соплемінникам своїм був корисний, але усім країнам всесвіту, усім людям приносив і приносить користь, і для християн завжди був і буде вчителем спасіння».