Аврелій Августин - вчитель Церкви, визначний інтелектуал свого часу, філософ, ритор, богослов, а згодом єпископ північноафриканського міста Гіппон (сучасне м. Анаба в Алжирі). Поза сумнівом, Августин - найвизначніший богослов та мислитель Західної Церкви першого тисячоліття, та, мабуть, і за всю її історію. Він - один із найбільших Отців цілої християнської Церкви, шанований як католиками і православними, так і протестантами. З-під його пера вийшла така кількість творів, що навіть простий їх перелік зайняв би багато сторінок, а їх повне видання розтягнулося б на десятки товстих томів.
Такий відгук про святого Августина дає Тарас Тимо у передмові до нового видання "Сповіді". Хто ж він, цей великий муж? Яке життя прожив? Чим заслужив він собі таку похвалу? Чому Церква проголосила його Учителем? Відповіді на ці запитання ми спробуємо знайти ознайомившись з його життям та творчістю.
1. Дитячі роки
Народився Аврелій Августин (Aurelius AUGUSTINUS) 13 листопада 354 року в Африці в містечку Тагасті (тепер м. Сук-Аграс в Алжирі) тогочасної римської провінції Нумідія (Numidia Proconsularis). Батько - Патрицій - був поганином. Він належав до громадської ради. Мати ж Августина - Моніка (яку Церква теж вшановує як святу) була ревною християнкою. З дитинства Августин отримує найкращу класичну освіту і початкове втаємничення у християнство, від якого, втім, відходить у молодечому віці.
Початкову освіту Аврелій Августин отримав у своєму рідному місті. Там він вчився читати, освоїв письмо та лічбу, а також вивчав грецьку мову. Августин був дуже здібним та обдарованим учнем. Він не любив греки, зате був у захваті від латинської мови та риторики. Юнаку дуже подобались вірші латинських поетів.
По закінченні початкової школи Августин поїхав у місто Мадаври, де вже глибше знайомився з літературою та риторикою. Коли йому було шістнадцять років (370 р.) цю школу закрили, і юний Августин був змушений повертатись у рідне містечко. Там він провів цілий рік нічим не займаючись. В час, коли Августин не мав жодних занять та зобов'язань він провадив свавільне життя у товаристві своїх однолітків.
Через рік Аврелій Августин поїхав до Картагену, де він два роки провчився у школі риторики. Вчився дуже добре і незадовго здобув перше місце у риторичних змаганнях.
Вже на першому році навчання до Августина дійшла звістка про смерть батька. Але завдяки опіці та матеріальній допомозі батькового близького друга Аврелій зміг закінчити навчання.
Будучи юним, Августин найбільше цінував дві речі. Він дуже пишався своїми вміннями і талантом, а усвідомлення своєї вищості перед ровесниками та того успіху, якого він зможе досягнути у майбутньому, лише збільшувало його гордість. З іншого ж боку, цей юнак був надто чутливим та відкритим до любовних задоволень. Уже в цьому віці Августином заволодівали дві пристрасті, з сітей яких йому було дуже важко вирватися згодом. Гордість та честолюбство, а також пожадливість були прихованими рушіями його волі та основними мотиваторами діяльності.
Гордість зазвичай супроводжує обдарованих юнаків, впевнених у своїй силі та мудрості. Августин був саме таким. Уже в дитинстві він намагався бути першим. В різноманітних іграх заради перемоги він вдавався до різноманітних хитрощів та обманів, які були заборонені правилами гри. Зате в інших він нічого так не засуджував, як неправдивість та лукавство (Пор. Рим. 2, 1).
Августин, який дуже любив латинських поетів, хотів особисто відчути всі ті емоції та переживання, про які читав у їхніх творах. Але, будучи дуже пристрасним, він пішов неправильним шляхом, шукаючи любові не там, де її можна було знайти.
Ці його любовні пригоди не тривали надто довго. Уже в скорому часі по приїзді в Картаген Августин познайомився з жінкою, з якою незадовго почав жити разом, та від якої у 372 році в нього народився син. Августин пробув у такому союзі зі своєю дружиною п'ятнадцять років, і весь цей час зберігав їй вірність.
2. Час свідомого пошуку
Коли Августину було 19 років у риторській школі почали вивчати твір Цицерона - "Гортензій". На вислані матір'ю гроші Августин купив цей твір і повністю поринув у нього. "Гортензій" привабив юнака не так своїми літературними достоїнствами, на яких робився наголос у школі, як змістом. Цицерон прояснив те, що вже давно назрівало в душі Августина. Для нього головна думка "Гортензія" прозвучала як одкровення: тілесні блага не можуть принести щастя. Людина може осягнути блаженне життя лише пізнавши мудрість, тобто зміст божественних та людських речей. Разом з цим в біографії Августина відкрилась нова сторінка - період свідомого пошуку духовних благ.
Проте, зрозумівши правдиву суть життя, Августин не отримав звільнення від прив'язаностей до багатства, слави, любовних задоволень. Те, що він стільки років вважав істиною, не могло так легко бути викоріненим з його серця. Августину дуже довго довелось боротися зі своїми пристрастями. Пізніше в "Сповіді" він згадує, що в молитвах просив про чистоту та стриманість, але благав, щоб вони були дані йому не відразу, а трохи пізніше.
Все ж прочитане в "Гортензії" не давало Августину спокою, і він почав найперше шукати мудрість заради щастя, а не ради слави, як це було напередодні. Він вирішує виробити для себе особисті філософські погляди, які б зробили його життя щасливим.
Згадуючи розповіді матері про Христа, Августин розпочав свої пошуки з вивчення Святого Письма. Він все життя був християнином (хоча і формально), і тому бажав мудрості християнської. В Цицерона він не знайшов імені Ісус, через що не відважився віддатись під його провід чи під провід подібних йому тогочасних філософів.
Але перше Августинове враження від Біблії було зовсім не таким, на яке він очікував. Він вважав недостойною читання цю Книгу написану таким простим стилем. Августин не міг самостійно розібратись і зрозуміти Святе Письмо, але будучи дуже самовпевненим, він не захотів також і попросити допомоги у компетентних людей. Церква, як і всі її представники, не викликали в юнака довіри.
Тому, лише поверхнево ознайомившись зі Святим Письмом, Аврелій Августин виробив свій погляд на нього, і вирішив повернутись до філософії та її погляду на християнство. Це й привело його в секту маніхеїв.
Маніхейці привабили Августина найперше тим, що обіцяли великі релігійні одкровення, які, до того ж, були раціонально обґрунтованими та філософсько витонченими. Він обрав цю секту тому, що не сумнівався в християнських основах її доктрини. Маніхейці дуже часто говорили про Ісуса Христа та Духа Утішителя, але поєднували з ними такі поняття, які не мали жодного підтвердження в Біблії. Та Августин, зовсім необізнаний зі Святим Писанням, не міг цього побачити (З цієї ж причини чимало християн потрапляють у різноманітні секти, як от свідки Єгови чи "догналівці" - прим автора).
В період, коли Августин перебував у секті маніхейців (як "слухач" він пробув між ними дев'ять років), йому вдалось відкрити дві власні школи красномовства. Одна з них була в його рідному місті Тагасті. Згодом Аврелій Августин переїхав у Картаген, де заснував другу школу. Там він одержав головну перемогу за красномовство, а проконсул поклав на його голову почесний вінець. Але все це Августину швидко набридло, і він переїжджає до Рима.
Сумніви відносно правдивості вчення маніхейців вже давно почали зароджуватися в його серці. А по приїзді в Рим, коли Августину випала нагода ще й з середини побачити життя маніхейців, він остаточно розчаровується в цій секті і покидає її.
Августин ніколи не мав довіри до Церкви, а тепер він втратив довіру і до маніхейського вчення. Ним заволодів скептичний настрій. Він почав вважати, що лише ті філософи мають рацію, які в усьому сумніваються і твердять, що істина невловима для людського сприйняття. Цим переконанням не вдалось довго утримувати Августина в своїх сітях, адже він насправді бажав пізнати істину та осягнути блаженство.
В кінці 384 року Августин переїжджає до Мілану, щоб там працювати професором красномовства.
Єпископом у Мілані тоді був св. Амвросій. Августин вже раніше чув про нього як про людину високоосвічену і, тому прагнув познайомитися з ним. Славився Амвросій і своїми проповідями, тож Аврелій Августин почав відвідувати їх. Августин звертав увагу лише на форму проповідей, а зміст пропускав повз вуха. Та в скорім часі він уже із зацікавленням слухав науки Амвросія. В них Августин знаходив відповіді на ті питання, які мучили його багато років, він перестав сприймати Святе Письмо як казку.
В цей же час Августин зацікавився творами Платона, в яких, на противагу маніхейцям, говорилось, що матеріальний світ лише царство тіней, а духовний світ - реальний. Для нього це був ще один доказ правдивості християнства.
Августину не подобалось те, що в творах неоплатонських філософів він не знаходив імені Ісуса Христа. Це спонукало його знову взяти до рук Біблію. Цього разу він почав читати Новий Завіт. Особливо Августина зацікавили послання апостола Павла. Читаючи їх, він зрозумів, що закони тіла бунтуються проти законів духа, і що в цій боротьбі йому може допомогти лише Ісус.
Хоч Святе Письмо та проповіді Амвросія переконали Августина, що істина є тільки в християнській вірі, він ще вагався у тому, чи варто ставати членом Церкви, і чи вистарчить йому сили наслідувати усі її моральні настанови.
Після тривалих вагань Августин все ж прийняв рішення про хрещення та життя в чистоті. Відносно цього існує дуже цікава історія. Одного разу, Августин, розмовляючи зі своїм товаришем Аліпієм про причину їхніх гріхів, зі сльозами на очах упав під смоківницю і почав ревно молитися до Господа, благаючи про визволення з гріховних тенет. У цей час Августин почув голос дитини, який повторював: "Візьми, читай! Візьми, читай!". Вважаючи ці слова за Божий голос, Августин повернувся до Аліпія, взяв у нього Послання апостола Павла, і, навмання відкривши книгу, прочитав: "Як день, - поводьмося чесно: не в ненажерстві та пияцтві, не в перелюбі та розпусті, не у сварці та заздрощах, але вдягніться у Господа Ісуса Христа і не дбайте про тіло задля похотей" (Рм 13, 13 - 14). Це був 386 рік. А вже через рік (387 р.) Августин у пасхальну ніч прийняв Тайну Хрещення з рук св. Амвросія Медіоланського.
Незабаром після цієї події померла мати Августина - св. Моніка. Дочекавшись навернення сина, за яке вона молилася роками, Моніка в мирі відійшла до Небесного Отця. Після похорону матері Августин переїжджає до Рима, де живе приблизно рік. Там він пише два твори, в яких викриває фальшивість вчення маніхейців та обґрунтовує правдивість християнського вчення.
В 388 році Августин з сином Адеодатом та деякими приятелями повертається у північну Африку, в будинок свого батька поблизу Тагасте. У той час помирає і його син.
У сусідньому місті Гіпо (Hippo Regius) єпископом був Валерій. Одного разу на проповіді він оголосив, що для духовних послуг в місцевій церкві потрібно висвятити священика. Люди просили, щоб висвяченим був Августин. Спочатку він відмовлявся, називаючи себе недостойним, але все ж з покорою прийняв Божу волю. 392 року Августин прийняв Св. Тайну Священства. Аврелій Августин був дуже ревним священиком. Найголовнішою його метою було дати людям знання, принести Світло у світ.
Єпископ Валерій, будучи вже у похилому віці, вирішив висвятити Августина на єпископа, щоб мати доброго помічника і достойного заступника.
3. Єпископство Августина
Після висвячення на єпископа (395 р.) Августин переїхав разом з іншими священиками до єпископських палат. Він створив для себе і тих, хто жив з ним, окремі правила, які були обов'язковими для всіх. Священиків Августин відбирав дуже прискіпливо і старанно готував їх до свячень.
Будучи єпископом, св. Августин забував про себе і дбав лише за спасіння душ. Вбогим він допомагав, знедолених потішав, сиротам дарував любов, ворогів мирив, грішників напоумляв та ревно молився за них. Крім того він вів надзвичайно активну діяльність як організатор церковного життя, апологет християнства, борець проти різноманітних церковних розколів та єресей, активний проповідник, духовний натхненник монашества і аскетичного життя. Августин багато писав і був головним речником Церкви.
Саме під час більш ніж тридцятилітнього пастирства в Гіпоні Августин написав більшість своїх творів. Маючи досвід власного блукання, єпископ Гіпонський писав багато книг проти тодішніх єретичних сект. Він довгий час переконував проконсула, що не має потреби застосовувати суворі дії відносно донатистів, але коли їхнє насилля досягло межі, Августин визнав їх необхідними. Завдяки Августиновим старанням Церкві вдалося відвернути лихо пелагіянства.
Помер св. Августин 28 серпня 430 р. під час облоги його міста військом вандалів - одного із племен варварів, яке спустошило північну Африку і практично поклало край процвітанню в ній християнства. 12 На третьому місяці облоги Августин захворів на гарячку, від якої і помер. До останньої хвилини життя він залишався при світлому розумі і спокійно помер на сімдесят шостому році життя і тридцять п'ятому єпископства.