Кападокія і сусідні з нею терени Малої Азії у IV столітті були славні високою землеробською культурою. Тут мешкало багато знатних родів, котрі вважали, що честь їхнього роду, полягає у високій освіченості і знаннях. Тому дітей віддавали до навчання у найкращі школи того часу. А ще Кападокія від перших століть нашої ери уславилася розвоєм християнства і заснуванням перших монастирів, що в свою чергу притягувало усе більше ученого люду у ці землі. Тому й не дивно, що саме тут зросли відомі богослови-філософи, яких прийнято називати «Великими кападокійцями», це: святитель Василь Великий, його друг святий Григорій Богослов (Назіанзин) і його молодший брат, святий Григорій Ниський. І Василь з братом Григорієм і Григорій Назіанзин були послідовниками ідеї роду, християнської родини, як «малої церкви»: чоловік – пастир, дружина – диякон, а діти - народ. І саме Великі кападокійці розробили вчення про єдиносущну Трійцю, у якій Отець, Син і Святий Дух визнані різночинними і єдиносущними, тотожними у всьому, крім іпостасей – вільних «особистостей, всередині Божественної єдності». Це твердження залишається загальноприйнятим в основних християнських конфесіях і нині.
Вони також зробили вагомий внесок у богослов’я, строго розмежувавши поняття «сутності» та «іпостасі» Бога. Окрім того, саме Григорій Ниський ототожнив поняття «іпостась» і «лице» («обличчя»), оскільки до нього слово «обличчя» мало більш описовий характер. Ним можна було називати лише маску актора чи личину правника, яку той «вдягав» на себе у суді. І як результат цього ототожнення стало можливим виникнення нового поняття «Особистість», яке раніше було невідоме язичницькому світові.
«Досконалість полягає у поступі: досконала та людина, яка постійно йде вперед».
Григорій Ниський. «Про життя Мойсея Законодавця, або про досконалість доброчесності».
Описуючи життя Мойсея, такий умовивід Григорій Ниський зробив, немовби про себе. І справді, молодший брат святителя Василя вважається одним з найсміливіших містичних богословів Вселенської Церкви. Той, хто читав його твори, ніколи не залишить світло Любові Божої і ті богословські знання, в основі яких лежить здобуте в молитві Богобачення. Він прожив яскраве, повне суперечностей життя, то відходячи від ортодоксальних поглядів і занурюючись у творчість Оригена – олександрійського теолога, якого було засуджено, як єретика, едиктом імператора Юстиніана у 543 р., то знову повертаючись до християнства.
Точний рік народження Григорія невідомий, приблизно можна назвати 331-й. Відомо напевне, що він був наступним за Василем Великим сином християнського подружжя: адвоката Василя та Еммелії. На відміну від свого старшого брата він здобував знання у себе вдома у помісті батьків на берегах ріки Іріс. Учителем його якраз і був святитель Василь, що на той час повернувся з Афінської Академії. Він і навчив його красномовству – мистецтву риторики. І саме це красномовство спочатку відвернуло Григорія від християнства. Він став настільки популярним ритором у Кесарії Кападокійській, що його запрошували і на вченні диспути, і в суди, і на весілля. Про цей період життя Григорія відоме одне передання. Якось у їхньому маєтку на берегах ріки Іріс мало відбуватися свято перенесення мощів 40 мучеників. Св. Григорій, як член родини, мав бути на цьому святі, хоч дуже того не хотів. Тому з байдужим виглядом він стовбичив на богослужінні, що відбувалося в саду звечора аж до ранку. Ближче до опівночі Григорій не витримав, крадькома сховався у альтанці і задрімав. І тут йому наснився сон, ніби він хотів увійти до дивного саду, але якісь світлоносні воїни його туди не пускали. І лише завдяки заступництву одного з них його впустили туди. Певніше за все, що саме під впливом цього сновидіння він прийняв на себе обов’язки анагноста, себто, читця Святого Писання. Однак це тривало недовго. Мрії здійснити світську кар’єру перемогли. Григорій небавом став вчителем риторики і захопився вивченням язичницької літератури. З боку рідних і друзів це викликало неабияку стурбваність.
«Що з тобою сталося, мудрий муже? За що прогнівався ти сам на себе, покинувши читати священні, зручні для пиття духовного книги, які раніше читав народові, а взяв до рук солені і не питні бездуховні словеса і захотів називатися ритором, а не християнином?»
Григорій Богослов. Твори, т. 6, листи 240-241.
Так писав до Григорія святитель Григорій Богослов. Втім, Григорій не зважав на закиди друга. Вирішальний вплив вчинила на нього його дружина Феосевія, з якою вони побралися, коли Григорій викладав риторику. Про її християнське благочестя з теплом говорить до свого товариша у листах все той же св. Григорій Богослов. На жаль, ці листи написані з приводу кончини Феосевії. Втрата коханої дружини мучила Григорія. І він усамітнився у монастирі брата Василія Великого на березі річки Іріс. І саме тут відбулося його друге духовне народження. Під опікою брата він спізнав істинну любов до Господа. Невдовзі, коли імператором став Валент, що віддавав перевагу аріанській єресі, святитель Василь, котрий вже був тоді єпископом Кесарійським, рукопоклав свого брата у єпископи міста Ниси. Йому потрібні були вірні єпископи для боротьби із аріанством. Проте перебування його на Ниській кафедрі було недовгим. У місті Анкірі у 375 р. був скликаний аріанський собор, який звинуватив св. Григорія у розтраті. Його заарештували і мали доставити до Анкіра. Але дорогою Григорію вдалося втекти. Три роки він вів життя блукача, ховався у монастирях, жив у пустелі. І лишень після смерті Валента у 378 р. зміг повернутися до Ниси й зайняти кафедру. Однак радість повернення була затьмарена сімейним горем: 1 січня за старим стилем 379 р. року упокоївся його високославний брат Василь Великий.
Під час похорону св. Григорій Ниський промовив прощальне слово, у якому, пообіцяв відстоювати християнські ідеї і справу святителя Василя. І нагода не забарилася. Аріанський єпископ Євмоній, котрий дотримувався аномейського спрямування аріанства і стверджував сутнісну неподібність Бога Отця і Бога Сина, написав трактат під назвою «Апологія», в якому ображав ім’я Василя Великого. Св. Григорій Ниський негайно і нищівно відповів блискучою роботою «Проти Євмонія». Він так само завершив незакінчений братом «Шестоднев», в якому довів тезу про творення світу з нічого.
«Ми стверджуємо, що вся твар, і та, що пізнається розумом, і та, що осягається почуттям, приведена у буття з небуття».
Св. Григорій Ниський, «Про Шестоднев», стор. 10.
У 381 році св. Григорій Ниський взяв участь у ІІ Вселенському соборі. Його догматичні труди такі як: «Про влаштування людини» чи «Велике оголошене слово про душу», і виступи на соборі справили такий вплив на Вселенське богослов’я, що імператор Феодосій у своєму едикті від 12 серпня 381 року ввів його до числа тих єпископів, спілкування з якими, на переконання імператора, є необхідним для розуміння основ християнства. Помер св. Григорій Ниський у 394 р., залишивши після себе велику кількість трактатів, у яких визначив християнство, як «уподібнення Богу в міру людського єства», а саму людину, як «живе вільне дзеркало», покликане відображати у собі Господа Бога.
«Церкви божественний ієрарх, і премудрості чесний тайноглагольник, нисійський бадьорий розум Григорій, з янголами радіючи і насолоджуючись Божественним світлом, молиться безперестанку про всіх нас».