Він щиро без лицемірства і вдавання називав себе протягом життя «братом ослом». І у цьому була доля правди: його постава, незграбність, повільність, впертість (яку з Божою поміччю подолав), заняття фізичною працею у молодості, хода, відсутність будь-яких фахових і інтелектуальних здібностей. Це був ідеальний матеріал для Божої Творчості, щоб сотворити ще один шедевр святості.
Існує думка що святі схожі між собою, та це не зовсім так. Йосиф з Капертино є унікальним святий. Св. Тереза від Дитятка Ісуса якось зауважила, що людські душі різняться між собою більше, ніж обличчя. Серед святих були різні люди за походженням, обдаруваннями, але з канонізованих, мабуть найменше обдарованим, чи радше, по-людськи міркуючи, цілком бездарним, був саме він.
Йосиф народився в стайні, 17 червня 1603 році, через несплачені борги батька – бідного теслі в сім’ї забрали хату. Був хворобливою, слабкою дитиною. Ним усі погорджували, починаючи від родичів закінчуючи просто перехожими і що найгірше, його матір зневажала його. В дитинстві, через хворобу, був на межі життя та смерті, але дивом вижив.
на додачу до всього сказаного вартує згадати страшенну незграбність і неспроможність виконувати будь-яке найменше завдання по господарству: все валилося з рук, до чого б не взявся. Разом з тим був дуже молитовною душею. В молитовне захоплення він впадав будь-де і це на стільки відривало його від землі, що у поєднанні з недолугістю люди сприймали його, м’яко кажучи, дуже недобре. Навіть зовнішність свідчила не на користь Йосифа: його рот завжди був відкритий. Через те йому давали зневажливі прізвиська.
Щоб заробляти собі на хліб Йосиф став помічником шевця, але не надавався до цього. З великими труднощами навчився читати і писати. У 17 років стукає у браму монастиря францишканців. Йому відмовляють. Іде до капуцинів. Йому відкривають двері, але через 8 місяців настоятелі, побачивши його цілковиту неспроможність у всьому, знову відкрили йому двері, тепер для того, щоб він покинув монастир. У монастирі він зазнавав багато упокорень: до його габіту прив’язали черепки тарелів, які він через незграбність розбив. Перед виходом з монастиря у нього забрали чернечий одяг, достойного світського він не мав, а перехожі, бачили його жалюгідний стан і на додачу познущалися… Напівроздягнутий повернувся до дому. Мати зустріла його словами докору: Тебе вигнано зі святого місця, вибирай між в’язницею і вигнанням, інакше помреш з голоду.
Неймовірно страждав!
Через деякий час мати попросила свого родича, який був францисканцем, прийняти сина в монастир на правах «хлопчика на побігеньках». Його прийняли, бо не було кому працювати в конюшні.
Поступово Йосиф ставав уважним і вправним у своєму занятті. Тварини виявляли йому доброзичливості більше ніж люди. Він також відчував до них особливу приязнь. Вівці сходилися за ним і слухали як добрий брат їх повчав. Навіть після того, як він став священиком, його спілкування з тваринами було в дусі Святого Франциска. Якось він побачив двох зайців, за якими полювали мисливці і попередив їх: Втікайте до Непорочної Діви Марії, якщо не хочете бути підстреленими. Один заєць побіг на ці слова в храм, інший в бік і став жертвою кулі мисливця. Після того як мисливці прийшли в храм і наказували отцю Йосифові віддати їх здобич той відповів, що не віддасть, бо цей заєць належить Богородиці. Потім відпустив сірого на нейтральну територію.
Брат Йосиф відчував глибоке бажання стати священиком і одночасно відчував свою неспромогу. Однак як казала свята Тереза від Дитятка Ісуса: Бог нам дає бажання того, що бажає дати.
Його бажання здійснилися в найчудесніший спосіб. Настоятелі прийняли рішення, щоб брат Йосиф таки здобув богословську освіту. Це було понад його силу і здібності. З усього
Святого Письма він спромігся завчити на пам'ять лише один вірш, чи радше половину: Благословенне лоно що Тебе носило… Коли настав час іспитів на диякона, екзаменатор сказав, що відкриє Святе Письмо і він має розказати вірш який попадеться. Це був той єдиний вірш який Йосиф знав…
Іспити на священство проходили в не менш дивовижний спосіб. Єпископ вражений досконалою підготовкою кандидатів на священство у процесі заслуховування їх відповідей, зробив висновок що решта студентів володіє матеріалом на тому ж рівні, що і ті, які вже склали іспит і вирішив зарахувати усім. Звичайно, серед них опинився і брат Йосиф. 4 березня 1628 р. він став священиком.
В часах чернечого життя відчував тривалі періоди духовної посухи, дуже болісно, але покірно і терпеливо це переносив.
Одному приятелеві він звірився, що переносив смертельну тривогу, покинутість, самотність: «Одного дня, коли я плакав і скиглив (на саму думку про це, завмираю), постукав до мене чернець. Мовчу, попри те він заходить. «Що сталося, брате Йосифе» – запитує. «Я тут для того, щоб тобі послужити. Тут висить плащ, я думав що це не твій». Насправді, висів мій подертий плащ. Я одягнув той, який приніс незнайомий чернець і увесь мій розпач зник в одну мить».
Ніхто не знав і не бачив ніколи цього ченця, який приніс йому цей плащ.
Він сіяв в сльозах і жав у радості. Знаючи, що проповідник з нього ніякий, вирішив здобувати душі постом, молитвою і покаянням. Його жертва плодоносила наверненням людей до Бога.
Творець щедро обдарував цю просту покірну душу: мав дар левітації. Документально зафіксовано 17 випадків; біолокації (присутності у кількох місцях одночасно). Коли його матір помирала в Купертино, він служив в Асижі, але мати бачила його біля себе. Брати побачили Йосифа, як він плаче і запитали, що сталося. Відповів, що щойно померла мама.
Мав і ворогів, які підозрювали його в обмані і приписували здібності темним силам. Люди, часто з пустої цікавості також не давали спокою. Як наслідок, уряд ордену переводив його з одного монастиря в інший. Йому заборонено прилюдно відправляти Службу Божу і споживати їжу разом з іншими, щоб уникнути зайвого зацікавлення його особою. Зносив усе покірно, на славу Божу.
Щоб дослідити походження незвичайних здібностей, брата Йосифа відправили до головного уряду отців Францисканців в Римі. Його особою зацікавився Папа Уран VIII, який хотів знати, правда це, чи ні, що він чув про екстази і левітації ченця. Йосиф побачив Папу і почав розмовляти з ним, а від захоплення піднявся у повітря. Свідком цього був герцог Ганновера, протестант, який після побаченого прийшов до Католицької Церкви. Папа підтвердив божественне походження його дарів. Згодом, отець Йосиф сповістить про смерть Папи (в Асиж звістка про це дійшла на два дні пізніше).
Він був досконалим духівником, його наставництва прагнули як світські люди так і духовні особи, бачив людину наскрізь, знаючи стан її душі чи проблему, яка турбує. Цікаво, що духовний стан душі святий відчував на фізичному рівні: людей він часто сприймав у вигляді тварин і навіть чув відповідний запах. Одного разу він побачив чоловіка у стані важкого гріха і сказав: Ти дуже смердиш. Іди вмийся. Після щирої сповіді, яку той відбув, отець відчував приємний запах.
Помер у віці 60 років. До кінця життя не брав жодної винагороди за своє служіння і всі чуда приписував заступництву Пресвятої Богородиці, Яку дуже любив і почитав протягом цілого життя. Діва Марія завела його в обійми Христа, в яких навічно спочив 17 вересня 1663 року в містечку Осімо, де дотепер зберігаються мощі святого.
Папа Бенедикт XIV був дуже суворим в ставленні до будь-яких надприродних явищ і практично все сприймав скептично. Однак диво сталося. Вивчивши життя Йосифа з Купертино він ствердив: «Всі ці факти не можуть бути пояснені без особливого втручання Бога»
і проголосив його блаженним. Канонізований у 1767 році.
Покровителем студентів, особливо перед екзаменами, святого Йосифа з Купертино прийнято вважати порівняно недавно, з кінця XIX століття. Цей культ бере свій початок з Неаполя. Група студентів приходила в храм San Lorenzo Maggiore і молитовно просила у святого допомоги у навчанні та складанні екзаменів. Прихильністю студентів до Св. Йосифа зацікавився священик француз La-Fontaine і уклав молитву до нього, з просьбою про добру здачу екзаменів, адже кому як не брату Йосифові були відомі усі страхи та переживання пов’язані з цією справою!
Але це ще не все. Зрозуміло, що святими не проголошують за фактом самих чудес, лише за фактом життя у любові до Бога і до ближніх. Святий Йосиф дає нам важливий урок, який описаний в діалозі одного твору Г. Честертона:
–Бачите, він визнає, що він – дурень і невдаха.
–Так, - промовив отець Браун. – Я дуже люблю людей, які признають, що вони дурні і невдахи.
–Не розумію – огризнувся секретар.
–Напевне, – задумано додав отець Браун, - я тому люблю їх, що стільки дурнів і невдах себе такими не визнають.
Йосиф з Купертино визнавав свою обмеженість і тим змусив Бога провадити його крізь життя, чи точніше, взяти на руки і занести до Неба. Але Богові цього виявилося замало і щоб винагородити його любов до Істини, Він забажав, щоб брата Йосифа вшановувала Церква і молилися до нього, як до учителя глибокого смирення, який нагадує, що Бог гордим противиться, а покірним дає Благодать.