І коли настала повнота часів, народився Христос, який мав викупити всіх з-під Закону. І в цю «повноту часів» включено всі деталі задуму Божого, починаючи від, припустімо, появи Непорочно Зачатої Марії, яка мала стати матір’ю Сина Божого, і закінчуючи, наприклад, прийняттям у Римській імперії хреста як засобу і водночас символу ганебної кари.
Юдейська традиція не знала такого способу покарання. Хрест як історичний факт виник за Александра Янная (103-76 до н.е.), юдейського царя з роду Хасмонеїв, який таким чином розправився з повсталими фарисеями. Він запозичив цей вид покарання від римлян (які взяли її у фінікійців та персів). Яннай «розібрався» зі «своїми»; натомість у Римській імперії ця кара не застосовувалася до її громадян – була надто жорстока й ганебна. Рим захищав «своїх» навіть у цьому. По смерті Спасителя хрест швидко «вийшов з ужитку» як спосіб покарання. Він немовби виконав свою функцію, ставши відтоді символом відкупительної смерті Сина Божого, і з ганебного знаку перетворився на знак спасіння.
Складні умови розвитку християнства в перші три століття означали як сильну ревність віри, так і сильні переслідування, молитви по потаємних місцях і приховування різних святих речей від стороннього ока. Тільки християнська імператриця Олена близько 320 року дала розпорядження відшукати хрест; за переказом, зі знайдених хрестів один був визначений як Істинний, бо померлий чоловік воскрес, коли його тіло поклали на це дерево.
День знайдення хрестів – 14 вересня – став днем свята Воздвиження Хреста Господнього, символом тріумфу життя над смертю, віри над переслідуваннями, торжества Бога над усіма ворогами.
Саме ж дерево хреста не завжди перебувало у спокої та вшануванні: 614 року перси, яких вів цар Хозрой (Хосру Парвіз – «переможець»), напали на Святу Землю, поруйнували базиліки Гробу Господнього та Воскресіння, а знаючи, яку цінність становить хрест Ісуса для християн усього світу, забрали його з собою. Святиня повернулася 628 року, як одна з умов мирного договору, укладеного імператором Іраклієм, який переміг Хозроя в битві.
Недоброзичливці Церкви інколи кажуть, що якби зібрати докупи всі часточки Хреста Господнього, розіслані по світу, то назбиралось би на три хрести. Так, реформатор Жан Кальвін полемічно заявляв у XVI столітті, що з численних частин Хреста можна було б побудувати корабель. Однак дослідження кінця XIX століття показало, що сумарна вага всіх документально зафіксованих фрагментів Хреста складає всього близько 1,7 кг. Хоча ще за св.Кирила Єрусалимського (†387) шановану реліквію розібрали на частинки й розіслали по храмах. Певною мірою, таке «розсіяння хреста» означає також і його збереження.
Для християн Хрест Ісуса завжди був вівтарем, на якому Син Божий приніс Богу Отцю в жертву самого себе заради відкуплення світу. Серед святих було чимало таких, хто мав особливу побожність до Хреста Спасителя; декому Бог навіть дарував участь у спасительному стражданні Ісуса, даючи стигмати. Серед них – як чоловіки, так і жінки, як священики, так і миряни. Любов до Господа і участь у Його Хресті не застережена виключно для якогось одного стану, бо всі ми «у смерть Його охрестилися».