Блаженний священномученик Іван Слезюк

          “Живу вже не я, а живе у мені Христос” (Гал. 2, 20)
“На Церкву не перестають нападати, а вона — перемагає... Чим сильніше на неї нападають, тим більше вона росте. Хвилі розбиваються, а скеля стоїть непорушно... Хто нападає на Церкву, той погубить самого себе, а Церква стане ще сильнішою. Хто атакує її, той руйнує власні сили”, — пише Іван Золотоустий.
“Священномученик Іван Слезюк — символ воднораз благости у вірі та незламности, вироблених протягом усього життя, дякуючи діянню невидимої Божої благодати, яку відчував усім своїм єством, та "завдяки" морозному клімату азійського Сибіру, в умовах якого, стараннями безбожницького режиму, упродовж десяти років мав змогу вдосконалювати свою волю — справжній зразок Христового апостола, що, доповнюючи власними стражданнями страждання Богочоловіка і Його Церкви, переможно все витерпів до кінця, щоб прийняти вінець перемоги”.[3]
“Перш ніж я уклав тебе в утробі, я знав тебе” (Єр. 1, 5)
Народився Іван Слезюк 14 січня 1896 року в с. Живачів Обертинського (тепер Тлумацького) району Станіславівської області у родині заможних селян. 1908 року закінчив сільську школу, в 1908-1917 рр. навчався в Коломийській гімназії. 1918 року вступає до Станіславівської духовної семінарії. Владика Григорій Хомишин  в 1923 р. рукоположив його на священика. Отець Іван одразу ж узявся до ревної душпастирської праці: катехизує в багатьох польських школах м. Станіславова, в чоловічій і жіночій гімназіях ім. Скарбовського, у державному чоловічому ліцеї, у звичайному загальноосвітньому чоловічому польському ліцеї. До 1939 року був духівником монастиря сестер Милосердя св. Вінкентія. Також був радником єпархіального церковного суду в подружніх справах. У часи німецької окупації о. Іван Слезюк працював катехитом у торговій школі та сотрудником катедрального собору.
“Ярмо бо Моє любе, а тягар Мій легкий” (Мт. 11:28-30)
В 1945-1946 рр. радянське керівництво взяло курс на знищення Української Греко-Kатолицької Церкви. “Ліквідатори Церкви передбачили все до найменших дрібниць”. У своїй записці від 17 грудня 1945 року Хрущов звітує Сталіну про «проведенную работу по разложению униатской церкви и переходу униатского духовенства в православную церковь». “Заарештовано єрархію: митрополита, єпископів, сподіваючись, що "поражу пастиря і розбіжаться вівці". Фізично пастирів усунуто, але їхній духовний провід над паствою не перервався, тому що вороги Церкви не взяли до уваги слів Христа: "Ворота пекельні не переможуть її" (Мт. 16,18). Ще до початку відвертих репресій владики усвідомлювали, що їм належить подбати про своїх наступників. Для того, щоби Церква взагалі не залишилась без ієрархів, їх призначали або висвячували таємно. Патріарх Йосиф Сліпий з часом скаже: "В час гоніння свячення не є честю, а в певній мірі тягарем."[7] У квітні 1945 року з рук Владики Григорія Хомишина о. Іван отримав цей “тягар” єпископських  повноважень на випадок арешту останнього.
“Переслідували мене - переслідуватимуть і вас” (Ів 15,18-20)
Владика Іван Слезюк був заарештований 2 червня 1945 року, а 12 червня 1946 року військовий трибунал МВС Станіславівської обл. засудив його за статтею Кримінального Кодексу, згідно з якою йому отцеві було інкриміновано активну організовану антирадянську роботу, спрямовану на зрив здійснюваних радянською владою заходів у західних областях України. Після вироку військового трибуналу владику Івана відправлено етапом у воркутинські табори на Сибір, куди дістався на початку 1950 року. Ув’язнення відбував разом із єпископом Григорієм Лакотою, вікарієм перемишльським. Після смерти єп.Григорія владика Іван Слезюк продовжував його духовну справу: організовував спільні молитви, святкування Різдва та Воскресіння Господнього, відправляв св. Літургії, сповідав в’язнів. На початку 1950-их рр. владику Івана Слезюка перевели до одного з мордовських таборів. Звільнившись із ув’язнення 15 листопада 1954 року, він повернувся до Івано-Франківська. Протягом майже восьми років підпільний єпископ Іван Слезюк здійснював адміністрування Івано-Франківською єпархією. Власне ця його активна душпастирська діяльність і стала причиною другого арешту, який відбувся в липні 1962 року. У вироку народного суду м. Станіславова, який відбувався 23–24 жовтня 1962 року, Івана Слезюка було звинувачено в тому, що він, звільнившись із місць ув’язнення, не став на шлях виправлення, а таємно керував на Станіславівщині нелегальною релігійною діяльністю уніятських священиків колишньої Греко-Католицької Церкви, забороненої Львівським псевдособором у 1946 році й одобреним радянським урядом. Суд інкримінував владиці Іванові організацію злочинної групи. Тому суд виніс вирок: позбавлення волі у виправно-трудових колоніях суворого режиму на 5 років і заслання у віддалені райони СРСР на 5 років після відбуття основної міри покарання. Звільнившись із ув’язнення, єпископ Іван Слезюк 30 листопада 1968 року здійснив архиєрейську хіротонію о. Софрона Дмитерка, ЧСВВ, який після смерти владики Слезюка став єпископом-ординарієм Івано-Франківської єпархії. До кінця своїх днів єпископ Іван Слезюк проводив активну архипастирську діяльність: адміністрував єпархією, служив св. Літургії, катехизував, хрестив і вінчав вірних. Його активність заважала органам безпеки у боротьбі з підпільною УГКЦ, а тому його часто викликали на „розмови” в КДБ, стежили за його помешканням, шпигували за ним.
“Чесна перед Господом смерть преподобних Його” (Пс. 115,6)
Останній такий виклик на “розмову” відбувся в середині листопада 1973 року, за два тижні до смерти владики Слезюка. З розповідей єпископа Івана відомо, що його замкнули в окремому ізольованому приміщенні, куди ніхто не приходив. Там він просидів дві години. Після цього сказали йому: „Ви вільні, можете йти”. Тяжко було йти, бо, як сам розповідав пізніше владиці Софронові Дмитерку, дуже паморочилася голова, тіло немов лихоманило, шкіра пекла. Сестри Милосердя св. Вінкентія, які обслуговували владику, сказали також, що він повернувся з почервонілим обличчям, почувався дуже стомленим, ліг у ліжко і за два тижні помер. Було і є підозріння, що в КДБ його опромінили, щоб у такий спосіб позбутися ще одного уніятського єпископа... Помер владика в опінії святости 2 грудня 1973 року в Івано-Франківську.
„І сповниться Духом Святим вже з лона матері своєї” (Лк. 1, 15)

Св. Іван Золотоустий пише: "Смерть мучеників - заохота для вірних, смілість для Церкви, укріплення християнства". Відбувши 14 років ув’язнення, зазнавши тортур і знущань, священномученик Іван Слезюк жодного разу не зрадив Христа та його св. Церкву і за неї віддав Господові свою праведну душу.

© 2019 - Паломницький центр При використанні інформації з нашого сайту посилання на http://bpc.org.ua є дуже бажаним.