Преподобний Сергій (в миру Варфоломей) був сином ростовських бояр Кирила та Марії. З семи років його віддали навчатись грамоті, але навчання не давалося йому. Вдень і вночі молив отрок Господа про дарування йому книжного розуміння. Якось зустрівся йому старець. Вислухавши хлопчика, старець помолився та пригостив його часткою просфори. Благодать зійшла на Варфоломея і він став легко засвоювати книжну премудрість. Після цього чуда у хлопчикові зросло бажання служити Богові.
По смерті батьків Варфоломей залишив спадщину брату своєму Петру і разом з старшим братом Стефаном оселився в 10 верстах від Радонежу, в лісі. Брати власноруч рубали ліс і збудували келію та малу церкву. Цю церкву було освячено на честь Святої Трійці. Так виникла обитель преподобного Сергія.
Невдовзі Стефан залишив свого брата і став настоятелем Богоявленського монастиря в Москві та духівником великого князя. Варфоломій же, пострижений у монашество з іменем Сергій, залишився у лісі на самоті. Як не ховав Сергій подвигів своїх, слава про них поширилась і привела до нього інших іноків, що бажали спасатися під його керівництвом. Вони стали прохати Сергія прийняти сан священика та ігумена. Нарешті Сергій згодився: «Бажав би краще повинуватися, ніж керувати, але зі страху перед Божим судом віддаю себе на волю Божу».
Життя і труди преподобного Сергія в історії руського монашества займають особливе місц, тому що він поклав початок життя пустельників. Започаткована на нових засадах обитель Святої Трійці потерпала від нужденності. Ризи були з простої тканини, священні сосуди – дерев’яні, в храмі замість свічок світила щепа. Святий Сергій був прикладом глибокого смирення та уповання на милість Божу. В трудах та подвигах він ішов першим, а братія наслідувала йому.
Чутки про святого Сергія досягли Константинополя, і патріарх Філофей прислав йому своє благословення і грамоту, що стверджувала нові порядки, заведені засновником Свято-Троїцької обителі.
Якось митрополит Алексій хотів подарувати йому золотий хрест як нагороду за труди, але Сергій сказав: «Від юності своєї я не носив на собі золота, в старості тим паче хочу перебувати в убогості».
Ще за життя преподобний Сергій творив чудеса і був удостоєний великих одкровень. Одного разу явилась йому Матір Божа з апостолами Петром та Іоанном і обіцяла покровительство його обителі. Іншим разом він бачив незвичайне світло та безліч птахів, що сповнювали простір дивним співом, і отримав одкровення, що багато іноків збереться в його обителі.
Св. Сергій вмів діяти «тихими та кроткими словами» на найзапекліші серця і, таким чином, часто мирив ворогуючих князів. Завдяки йому усі князі об’єднались перед Куликовською битвою, визнавши главенство Димитрія Донського. Сергій благословив Димитрія перед битвою, пророкував йому перемогу, та дав двох іноків – Пересвєта і Ослябю. В 1389 році князь запросив його скріпити духовний заповіт, що узаконив новий порядок престолонаслідування від батька до старшого сина.
Святий Сергій помер 25 вересня 1392 року. Через 30 років були знайдені нетлінними його мощі та одяг, і в 1452 році його було причислено до лику святих. Окрім Свято-Троїцького монастиря, святий Сергій заснував ще декілька обителей, а його учні поклали початок ще 40 монастирям на Півночі Русі. Багато учнів його також прославились святим життям своїм і стали благодатними вихователями суспільства. В «Патерикові» Троїце-Сергієвої лаври названо біля сотні імен, так чи інакше пов’язаних духовними узами з великим ігуменом всієї Русі.