Однією з підстав для канонізації святих є народне шанування і чудеса, які відбуваються біля мощей подвижників віри і благочестя.
Щодня в Московський Свято-Покровський монастир, що на Таганці, приходять сотні людей. Кожен зі своїми скорботами і проблемами. Приходять до святих мощей маленької тендітної жінки, яка ще не так давно жила серед нас і теж смиренно несла крізь життя свої скорботи, хвороби і негаразди. Блаженна стариця, Матрона Дмитрівна Ніконова або просто матінка Матрона, Матронушка, Матрьошка, як звали її близькі люди, ще за життя уміла творити дива.
Молитвою та святою водою зцілювала хвороби, духовним передбаченням застерігала від небезпек і бід. До неї йшли за допомогою в безнадійних безвихідних ситуаціях. Вона втішала: все буде добре. Молилася і біда відступала.
Щодня біля раки з мощами святої Матрони відбувається молебень. Потім люди підходять і припадають до неї, часом лише на кілька секунд, встигаючи шепнути матінці свою печаль. Йдуть з надією - матушка допоможе.
Блаженна Матрона - свята московська. У Москві пройшли довгі роки її життя, тут вона творила свої чудеса, в московській церкві Положення Риз її відспівували, а ховали на Данилівському кладовищі. Москвичі вважають її своєю святою, хоча народилася матушка Матрона досить далеко від столиці.
Народилася блаженна Матрона 10 (22) листопада 1881 року (за деякими джерелами 1885 року) в селі Себіно, Єпифанського повіту, Тульської губернії, приблизно в двадцяти кілометрах від Куликового поля. Подружжя Дмитра і Наталії Ніконових жило дуже бідно. Вони ледве могли прогодувати трьох дітей, коли ж Господь послав їм четвертого, вони вирішили, що відразу після пологів віддадуть немовля в притулок для дітей бідняків, який знаходився в сусідньому селі. Здавалося, доля ще ненародженої Матронушки була вирішена. Але одного разу вночі Наталія побачила віщий сон: до неї прилетіла біла пташка з людським обличчям і сіла на праву руку. Очі пташки були заплющені. Незабаром на світ з’явилася дівчинка - її повіки були щільно зімкнуті, як і у тієї білої птахи. Дитина народилася сліпою. Згадавши той віщий сон, мати вирішила, що це був знак від Бога і назавжди залишила думку про притулок.
Дівчинку хрестили на честь преподобної Матрони Константинопольської, грецької святої V століття. Несподівано під час хрещення над купіллю піднявся легкий пахучий дим, а треба сказати, що таїнство здійснював дуже досвідчений і шанований священик із сусіднього села отець Василь, що хрестив на своєму віку величезну кількість немовлят. Він був вельми вражений побаченим і відразу ж передрік батькам, що їхня донька, напевно, стане великою Божою угодницею. Про незвичайність новонародженої можна було судити і ще по одній обставині - у пісні дні - середу і п’ятницю - дитина відмовлялася від материнського молока.
Благочестиві батьки сприйняли як знак і те, що дочка їхня ніби особливим хрещенням хрещена - на грудях дівчинки була явно помітна опуклість у вигляді хреста. Дар прозорливості відкрився у Матрюші, як її звали домашні, досить рано - років у сім-вісім. Оточуючі стали помічати, що все відбувається саме так, як пророкує дівчинка. Їй були відкриті думки і сподівання людей. Заздалегідь був відомий результат будь-якої справи, за її молитвами відступали хвороби і негаразди. Поступово до Матрони в Себіно стало приїжджати досить багато людей. Добиралися часом здалеку: хто на возах, хто пішки. Односельці згадували, як одного разу до будинку Матрони 4 кілометри повз паралізований чоловік. У будинок вповз, а назад на ногах вийшов - Матронушка допомогла. Особливо багато сил Матрона витрачала на духовне зцілення біснуватих. До неї їх привозили з усіх навколишніх сіл.
Себінський храм Успення Божої Матері стояв навпроти будинку Ніконова. Ця церква з дитинства стала для Матрони рідною. Вона приходила сюди так часто, що батьки, втративши з поля зору дочку, в першу чергу шукали її в храмі. Зазвичай під час богослужіння вона ставала з лівого боку від дверей і всю службу відстоювала нерухомо, тихенько підспівуючи хору. Нерідко крихітку знаходили серед ночі в червоному кутку. Звичайно, сліпа дівчинка не могла бачити зображення на іконах, але вона обережно на дотик знімала їх, клала на стіл, і тихенько грала з ними в нічній тиші.
Лікуючи чужі біди, Матронушка з великим смиренням переносила свої. Від народження не маючи можливості бачити, в сімнадцять років вона втратила здатність і ходити - у дівчини відняло ноги. Матронушка зі смиренням прийняла і цю хворобу. Вона говорила, що на те є воля Божа. З часом жителі Себіно і навколишніх сіл стали просити у Матрони не тільки лікування від хвороб, але і порад в будь-яких життєвих потребах. Збираючись у далеку дорогу приходили за напуттям, розпочинаючи якісь справи, поспішали в будиночок Ніконова, щоб заздалегідь дізнатися про результат.
У середині двадцятих років Матронушка приїхала в столицю. Тоді вже на всю потужність втілювався заклик Дзержинського: наша ставка на комунізм, а не на релігію. Вже вийшов указ про вилучення церковних цінностей, був заарештований патріарх Тихон, розстріляний митрополит Веніамін. Вже були репресовані тисячі священиків і мирян. Всі ці події Матрьона передбачала задовго до 1917 року. Вона описувала, як будуть грабувати, розоряти храми і гнати всіх підряд.
Переїзд до Москви з рідного села, де пройшли понад сорок років життя, був для Матронушки важким випробуванням, але вона побоювалася за долю матері і долю близьких їй людей. Вони могли постраждати через неї. У столиці ця незряча і немічна жінка поневірялася по чужих квартирах, радіючи кожному наданому їй куточку.
Десь у Сокольниках матушка жила в маленькому фанерному будиночку. Умови в ньому були настільки жахливі, що одного разу, коли матінка лежала на ліжку, від вологи та холоду її волосся примерзло до стіни.
Дуже скоро чутка про матінку рознеслася по столиці. До неї також, як і в Сабіно, пішли потоком люди, в день вона приймала до сорока чоловік і молилася про кожного, хто приходив.
Вітчизняну війну, також як і революцію, Матрона передбачала заздалегідь, як і їхній результат. “Звичайно, народу багато загине, але наш російський народ переможе.” Майже одразу після масової відправки на фронт до неї часто стали приходити люди з одним лише питанням - чи живий? Комусь матінка відповідала - не хвилюйтеся, живий. Комусь співчувала - поминайте. Відкрито приймаючи у себе багатьох відвідувачів, Матрона дуже ризикувала, адже в Москві вона жила без прописки і неодноразово могла бути арештована. Нерідко, люди, які приходили до матінки, дивувалися - як вона, від народження сліпа, має таке правильне і природне уявлення про навколишній світ. На це свята Матрона відповідала, що одного разу Господь відкрив їй очі і показав своє творіння і побачила вона всю красу земну. І сонечко, і зорі на небі, і гори, і ріки, і траву, і квіти і пташок. Ще в юності святій Мотроні довелося помандрувати по Росії. Дочка сибірського поміщика брала її в свої паломницькі поїздки до Троїце-Сергієвої Лаври та Петербурга Була у Матронушки і вельми незвичайна зустріч зі святим Іоанном Кронштадтським. Очевидці стверджують, що, побачивши її, він попросив народ розступитися і сказав: “Матронушка, йди, йди до мене. Ось іде до мене моя зміна, восьмий стовп Росії.”
Незважаючи на важкі недуги, Матрона мала незвичайну внутрішню силу, якою вона ділилася з оточуючими людьми. Спілкуючись з нею, вони нерідко забували, що перед ними незряча, нерухома людина.
У воєнні та повоєнні роки жити в столиці було особливо важко. Матрона не мала можливості заробляти на життя, але грошей з відвідувачів ніколи не брала і завжди допомагала безкоштовно. День святої Матрони складався в основному з молитви і дуже короткочасного сну, її харчування було дуже бідним. Вона навіть те, що приносили їй люди, просила роздати тим, які потребували більше, там, де були діти. І собі залишала буквально крихти.
Люди, що приходили до матінки Матрони, просили про полегшення своїх бід і хвороб, навіть не припускаючи, що сама вона вже смертельно хвора. Матрона приймала стражденних майже до самої своєї смерті.
Останні дні свого земного життя свята Матрона провела на підмосковній станції Сходня, де був будинок у її далекої родички. Вже будучи дуже важко хворою, вона продовжувала приймати відвідувачів, про свою кончину матушка повідомила за три дні. Сюди на Сходню до матінки приїхав священик отець Дмитро, який її завжди сповідував і причащав. Матушка дуже хвилювалася: а чи так склала ручки і щиро зізналася, що боїться смерті також, як і всі.
Свята Матрона пішла з життя 2 травня 1952 року. Похорони відбулися 5 травня. Її відспівали у церкві Ризоположення на Донській вулиці. Потім траурна процесія рушила на Данилівське кладовище. Матінка Матрона хотіла бути похованою саме тут, щоб чути службу з діючого храму, що стоїть поруч. У той день за Матроною сумували і односельці, що знали її з дитинства, і люди, що бачили її лише один раз в житті. Приїхали й ченці з Троїце-Сергієвої Лаври. У цьому монастирі матінку добре знали і шанували як праведницю. Про те, що буде після її смерті Матронушка пророкувала: “На могилку мою мало буде ходити людей, тільки близькі, а коли і вони помруть, то запустіє моя могилка, хіба зрідка хто прийде; але через багато років люди дізнаються про мене і підуть натовпами за допомогою в своїх жалях і з проханнями помолитися за них до Господа Бога, і всім я буду допомагати і всіх почую.” Багато людей, приводячи докази чудес, які сталися з ними після молитви до Матрони, стали просити про зарахування матінки до лику святих. З благословення святого патріарха Московського і Всієї Русі Алексія ІІ було створено спеціальну комісію. 8 березня 1998 на могилі матінки було відслужено панахиду і в той же день було знайдено її чесні останки.
І ось першого травня того ж 1998 року раку з мощами помістили у Покровському соборі монастиря. У цей день усі дзвони обителі дзвонили. І хоча про подію ніде не оголошувалося заздалегідь, в монастир раптом стеклися сотні людей. Напевно, це було одне з тих чудес, що завжди робить матінка. Незадовго до смерті свята Матрона сказала: “Всі, всі приходьте до мене і розповідайте, як живій, про свої скорботи; я буду вас чути і бачити, і допомагати вам.”
На святковому богослужінні 2 травня 1999 року молитва за упокій раби Божої Матрони возносилася з особливим почуттям. У той день про неї молилися святійший патріарх, архіпастирі Руської Православної Церкви, священнослужителі Покровського монастиря, сестри обителі та сотні віруючих заповнили храм та монастирський двір. Вони молилися за упокій матінки Матрони в останній раз. У цей день її було зараховано до лику святих. Відразу ж після літургії на молебні біля раки з мощами святої Матрони хор вперше проспівав: “Свята праведна блаженна Матрона, моли Бога за нас!”