Святий Іван Хреститель

Загалом Святе Письмо дуже стримане в словах, а передусім стримане в осуджуванні. Євангелії містять надто мало оцінок особистостей, навіть найвидатніших. Марія і Йосиф обоє показані нам, мовби за заслоною. Євангелія з особливою суворістю ставляться до св. Петра. Пригадується твердження, яке висловив із цього приводу один видатний гебраїст. Він якось сказав, що, на його думку, св. Петро сам дбав про те, аби його помилки були якнайдокладніше описані і представлені в Євангеліях. Особливо ж, додав учений, святий Марко є невблаганним істориком-хроністом звинувачень і слабкостей св. Петра, а саме ж св. Марко є найближчим учнем, сердечним приятелем і повірником св. Петра. Євангеліє св. Марка писалося під наглядом св. Петра, а сумлінні дослідження, які я провадив над євангелістами, дають мені право стверджувати, що чим хтось був ближчим до св. Петра, тим він був суворішим до нього – напевне, через спеціальний наказ князя Апостолів. І це є причиною того, чому св. Марко, який майже дослівно записував диктовані йому св. Петром речення, не опускає нічого, що може нам пояснити про упадки і слабкості спільного батька. Зла воля могла б легко в суворості Євангелія знайти зброю проти св. Петра, але вищевказана увага вченого навіть цю суворість обертає на хвалу Петрові, і ці оповіді представлені в особливому світлі, вони сяють, як дорогоцінне каміння у короні великого Апостола. Така стриманість і суворість євангельської оповіді надають постаті св. Івана Хрестителя особливого і абсолютно виняткового характеру. Як тільки про нього заходить мова, похвала виринає негайно. Його славлять ангел і Богочоловік, Гавриїл і Ісус. "Прийде в Дусі і в Силі Іллі”, – каже ангел, і Ілля є саме одним із тих, який побуджує Духа Святого до похвали. Іллю і св. Івана Хрестителя, двох посланців, які є попередниками і провісниками двох великих подій, вихваляють уста самого Бога: "Благословенні, – каже Дух Святий до Іллі, – благословенні ті, що бачили тебе! Благословенні ті, які отримали славу твоєї приязні!”.
А Христос говорить про Івана Хрестителя: "І кого ви побачили? Пророка? Направду кажу вам, він більший, ніж пророк”.
          З-поміж синів людських не було нікого більшого за Івана Хрестителя. Тож Ілля і Іван Хреститель в такий спосіб отримали мовби особливий привілей; вони зрушують певною мірою Святе Письмо з його непохитної найвищої точки стриманості. Їхня слава мовби задає темп цьому слову Божому, такому поміркованому і суворому.
          Оскільки урочистість св. Петра є календарно близькою до урочистості св. Івана, тож пригадаймо собі кілька таємничих гармонійних співпадінь і узгодженостей, які представляють нам ці два свята.
Святий провідник поведе нас через чудове сяйво двох інших святих. Св. Франциск Салезій допоможе нам у характеристиці св. Петра і св. Івана.
          Наша Церква святкує 7 липня народження св. Івана, а 12 липня народження св. Петра. Людською мовою уродини св. Івана завжди будуть уродинами, але уродини св. Петра, які відзначаємо 12 липня, людською мовою мали б називатися – смертю. Церква святкує смерть св. Петра під назвою його уродин, бо він помер святим і народився до вічного життя. Святкує уродини св. Івана, бо він народився святим, освячений вже в лоні своєї матері.
          Послухаймо святі слова Франциска Салезія: "По суті, коли я читав у Книгах Буття, що Бог створив двох великих святителів на небі, одного – аби провадив і освітлював день, а другого – аби провадив ніч, завжди думав, що то були ці два великі Святі, св. Іван і св. Петро. Бо чи не здається також і вам, що св. Іван є великим викладачем Мойсеєвого права, яке було лише тінню і мовби ніччю перед лицем сяйва права Ласки, оскільки він був більше ніж пророком, хоч сам не був сяйвом?.. А чи не здається вам, що св. Петро був великим проповідником і святителем Євангелія, оскільки він є провідником євангельського дня?”
Святий Франциск Салезій, який має дар надавати особливої привабливості найсуворішим правдам, розглядає ясним і наївним поглядом глибоко приховані аналогії, які б уникли пильності ока без такої простоти.
          Над аркою заповіту були встановлені два херувими, які дивилися одне на одного. Можна було б написати прекрасну працю про чудові думки, якими ці два херувими надихнули Отців Церкви. Символіка Старого Завіту уособлювала для них дивовижні таємниці, які колись славила людська душа, впиваючись і насолоджуючись ними, таємниці, що нині забуті і погорджені.
          Арка заповіту зображала того, який є самим заповітом: зображала Ісуса Христа. Два херувими, що дивляться один на одного, один зліва, другий справа – чи не є це символ св. Івана і св. Петра, що так само дивляться один на одного? Їхні погляди зустрічаються, бо спрямовані з двох різних пунктів на Ісуса Христа.
Чуєте, що говорить св. Іван? "Ось Агнець Божий!” А Петро? "Ти є Христос, Син Бога Живого”.
          Ось два визнання. Чи ж не походять вони від двох великих святителів? І чи не узгоджуються вони з тим, що говорить св. Франциск Салезій? Тож коли св. Іван каже: "Ось Агнець Божий”, він говорить іще в переносному значенні; не пориваючи з символізмом, славить Агнця. Але коли св. Петро вигукнув: "Ти є Христос, Син Бога Живого!” – тоді розірвав заслону. Промовив відкрито.
На початку світу Дух витав над водами – і оживляв їх.
Коли ж ми звернемося до Відкуплення, бачимо, як Ісус Христос оживляв води, ходячи над берегами Галилейського моря. І там Він сказав до Андрія і Петра: "Ідіть за Мною!” І на березі вод Йордану св. Іван вперше побачив Агнця Божого.
          Мойсей був врятований із вод Нілу дочкою фараона і став провідником вибраного народу. Св. Петро був урятований із вод під Кесарією і став провідником вибраного народу. Рибалка, що ловив у водах, став рибалкою людей.
          Тілесне народження св. Івана і духовне народження св. Петра мають ще одну особливу подібність: і перше і друге були провіщені. Ангел провістив земне народження св. Івана: "Всі будуть радіти з його народження”. Небесне народження св. Петра провіщав Сам Ісус Христос, а навіть назвав саме знаряддя, яке мало привести його до слави.
          Захарія, який отримав обітницю щодо св. Івана, був жертовником кадила. Тим, хто отримав обітницю щодо св. Петра, був сам Петро. Він був тим, який сказав: "Господи, Ти знаєш, що я люблю Тебе”. То була Петрова жертва кадила.
          Св. Іван був освячений у лоні своєї матері і в присутності Найсвятішої Діви; св. Петро був освячений у лоні воюючої Церкви, у вечернику, в присутності Діви-Матері.
          Св. Іван ворухнувся і затремтів у лоні матері, радіючи з прибуття Діви Марії; дитя здригнулося. "Дитина” по-латині звучить infans – "той, який не говорить”. А чи Петро у вечернику не був тремтячим дитям, немовлям, яке навіть перед служницею не хотіло признатися до знайомства з Христом і яке несподівано, вийшовши з вечерника, відкрило уста і промовило.
          На особі св. Івана, сказав один великий Святий, закінчилися Мойсеєві пророцтва; особою св. Петра розпочалися пророцтва євангельські.
          Коли ангел дав Захарії урочисту обітницю, говорячи до батька майбутнього Івана: "Він прийде в дусі і силі Іллі” – Захарія сумнівався, і Захарія втратив мову.
          Це явище містить два глибокі повчання. "Волаю, бо я повірив” – говорить псалмоспівець. Віра є матір’ю слова. Сумніви породжують мовчання, не те велике мовчання, яке вище всіх слів, а мовчання похмуре і марне, мовчання могил, мовчання розпачу. Сумніви вбивають слово, бо слово є світлом. Слово є вибухом довіри, кожне з них є ствердженням.
          Слово завмирає разом з завмиранням довіри. Людина, яка б не вірила в ніщо, опинилася б щодо слова в ситуації володаря, який втратив своє королівство.
          Діва також звертається до ангела зі словом: "Як це може статися?” Але це не є сумнів. Це є вступ до віри. Бо слово це вимовлене в дусі дозволу. Воно є попередженням і приготуванням fiat – "Хай так станеться!”, яке настане за мить. Захарія був вражений, що дух Іллі був обіцяний його синові. Чому? Ну, чому? – бо немає пророка у своїй Вітчизні. Надзвичайно важко повірити людині, що інша людина, їй близька, її сучасник, є такою ж великою, як великі люди минувшини. А якщо цей сучасник є його сином, то повірити в це незмірно важче. Чим ближчою є нам незвичайна людина, тим важче повірити в її винятковість. Хіба це можливо? Людина, яку ми штовхаємо в тлумі інших, молода, незнана, без досвіду і невідомою історією життя, не записана на скрижалях людського роду, має бути рівною тим, які є уславленими в людській пам’яті? Людина сахається, боячись повірити в таке диво. А чому? Невже Бог, який обдаровував предків, неспроможний обдарувати внуків? Без сумніву – ні; але ця боязнь вкорінена в людській гордості. Ми не хочемо вірити у велич сучасної людини, бо не бажаємо визнати і зрозуміти, що як колись, так і тепер, кожен дар походить від Бога.
          А пізніше люди приходили до самого Івана з запитанням: чи він – не Ілля? Приходили до нього з бажанням охреститися, як приходили колись до Іллі - жадаючи дощу і роси в час посухи.
Іван Хреститель був людиною пустелі. Життям пустелі він приготував з’єднання прийдешності. Бо чим є пустеля, як не пусткою?
          Лише ті наситяться повнотою, які зробили в собі пустоту і самі стали зробилися пустелею.
          У земному світі пустка також притягає тлуми людей. Пустеля веде до Єрусалиму.
          Св. Іван Хреститель поринув у пустелю зовнішню так само, як у пустелю внутрішню. Він віддалився як від світу, так і від себе, щоб почути слово і щоб стати голосом. Бажаючи вказати нам місце, звідки лунає слово правди, він назвав себе голосом волаючого в пустелі. Іван, людина пустелі, готував стежки для Того, хто мав потягнути до себе всі речі.
          Хрест, установлений поза містом, поміж землею і небом, є великою справжньою пустелею. Ось чому розп’яття стало загальною поживою, божою стравою орлів царського роду, які годуються ним і яке є місцем їх злету.
          Чи ти є Христос? Чи ти Ілля? Св. Іван незмінно відповідає: Ні, ні, ні, я – не він. Врешті, будучи змушеним хоч якось назватися, – називає себе голосом. Не називає себе навіть волаючим голосом, а голосом Волаючого. Він є голосом когось іншого. Він є голосом Того, Хто є Словом.
          Незвичайні, дивовижні зв’язки єднають постать Івана з постаттю Ісуса. Їхнє зачаття і народження ділять рік на чверті, зимовим і літнім сонцестоянням. Іван проводить своє дитинство в пустелі, Ісус при Йосифові, мовби в іншій пустелі. Фізично звук голосу ми чуємо раніше, ще до того, як слово цілком проникне в душу.
          Св. Іван промовляє перед Ісусом. Предтеча і посланець засвідчує, що він сам мусить маліти, а Ісус буде рости. Коли той, про Кого провіщають, з’являється, той, хто провіщав, – зникає.
          Отож, коли правда осяє наш розум, звук голосу губиться у повітрі.

© 2019 - Паломницький центр При використанні інформації з нашого сайту посилання на https://bpc.org.ua є дуже бажаним.