Святі першого тисячоліття

          Життя святих завжди однакове, хоч і дуже різноманітне. Оскільки вони дарувались Богові, Він їх узяв під окрему опіку і, як найбільший Митець і найдосконаліша Любов, витворює з них Божі шедеври. Їх можуть зрозуміти ангельські духи й очі святих, або просвічений особливою ласкою розум того, хто в Церкві маю давати про них свій суд. Для інших, здебільшого, їхнє внутрішнє буття залишається невидимим, незбагненним, бо в святому живе більше Бог, ніж людина, а тільки ті, що мають чисте серце, бачать Бога.

          Життя святого – це безодні і вершини: безодні глибоченні, ночі чорні, як пекло, темні льохи, де душа, захоплена абсолютним світлом0 засліплена в темному спогляданні і занурена в море тривоги чи майже відчаю, тому що повністю усвідомлює свою нікчемність і убогість. Святий проживає місяці, роки, в яких єдиним його бажанням було б померти у лоні Бога, від Якого деколи почувається безповоротно відірваним. Життя є жорстокою смертю, а сон полегшенням, передихом, майже милуванням для раненої душі. Довгий час кричить, благаючи прощення, спасіння, святий, що нічого більше не має в серці окрім Бога, єдиного Бога…

          Потім, після довгої обробки в  пекучих терпіннях, які можна порівняти до чистилища, душу святого божественний Митець поволі приводить до радісного, спокійного життя, життя повного, світлого, діяльного, якого не зранить жодний удар.

          Але від тієї миті те, що живе в ній, - це не вона, а славний і сильний творець і Господь усіх людських сердець, якого вона шанує і слухає.

          Це час, коли у святому квітне Божа, досі невідома і незвичайна, яка в його об’єднує найбільш протилежні чесноти: лагідність і силу, милосердя і справедливість, простоту і мудрість. Насолоджується життям і жертвує своєму Господу „жертви хвали” (Пс. 26, 6) з радістю, якої світ не знає. Він змушений визнати, що ні одного сну не можна порівняти з тим Божим і неймовірним – бо повним любові – надзвичайно гармонійним і плідним Життям, яке він посідає. І Бог ним користується для своїх великих діл, що окрашують і творять Небесне Місто, Церкву, яка призначена іти до Бога, як гарна і достойна Наречена Христа, який її заснував.

          Тільки одне життя дане людині; було б корисним для кожного повернути його у руки Того, хто його дав йому. Це було б для розумної і вільної людини наймудрішим вчинком і способом як зберегти власну свободу і підняти її на Божий рівень. Було б це обожнюванням власного жалюгідного буття в ім’я Того, Який сказав: «Будете святими, бо Я святий, Господь Бог ваш.» (Лев. 19, 2).

© 2017 - Паломницький центр При використанні інформації з нашого сайту посилання на http://bpc.org.ua є дуже бажаним.