Є люди, про яких кажуть: «У нього золоті руки». Набагато менше людей (та все ж таки вони, слава Богу, є), про яких кажуть: «У нього (неї) золоте серце». І є лише одна людина, до якої випадково сказане у пориві захвату слово пристало навіки, і слово це було: «У нього золоті вуста». Це архієпископ Константинополя Іоанн Хризостом, або по-нашому — Златоуст.
Не знаю, чи були золотими руки в Іоанна. Напевне, ні. Він, вихований у життєвих статках, обираючи за спосіб життя чернецтво, боявся, аби не довелося йому носити важке, або рубати дрова, або виснажуватися подібною фізичною працею. Вочевидь, руки його не були золотими в тому значенні, в якому ми говоримо про руки вправного столяра або каменяра. Та серце він повинен був мати золоте.
Повинен — кажу тому, що «златоустами» не були названі ані Демосфен, ані Цицерон. Ніхто не відмовить їм у громадянській звитязі та в гостроті розуму. Але ніхто й не скаже, що серце цих людей настільки ж яскраво палало, як і їхні промови. Натомість Златоуст повинен був перетворити вуста на золоті не раніше, ніж озолотиться серце. Адже сказано Спасителем, що «з повноти серця промовляють уста», а псалом говорить: «Мої уста казатимуть мудрість, думка ж серця мого — розумність». Вуста й серце, таким чином, пов’язані непорушно. І нерозумний той проповідник, що вчить прийоми риторики, не молячись, шукає зовнішніх засобів красномовності, не оплакуючи потай себе самого і паству; покладається на слова, а не на Дух, Який освячує букву. Златоуст був златосердечним і лишився б таким, коли б був німим, але, на щастя, він розмовляв, і багатство його серця зодяглося в плоть вимовлених слів, а винесені з золотої скарбниці серця слова освятили вуста, що їх вимовили. Так власник уст отримав ім’я Хризостома.
Іван Антіохійський, названий Золотоустим за своє красномовство,помер у 407 році, але і далі живий у своєму слові через написані твори. Один з анонімних переписувачів написав, що ці твори, немов сяючі блискавиці пронизують всю землю. Твори Св. Івана Золотоустого дозволяють також і нам, як і колись вірним свого часу, що були позбавлені їхнього проповідника, жити його книгами, незважаючи на відсутність великого проповідника. Про це він сам радив вірним, будучи на засланні, пишучи в одному зі своїх листів.
Народився Іван Золотоустий 349 р. в Сирійській Антіохії (сьогоднішній Антакії, що у Південній Туреччині), там він займався, як священик, 11 років душпастирською працею аж до 397 року, після чого був висвяченим на Константинопільського Єпископа. Там, у столиці самої Імперії, Іван Золотоустий сповнював свій обов'язок єпископа перед тим, як його вислали 2 рази на заслання у короткому часі одне від другого, між 403 та 407 роком.
Будучи ще малим хлопцем, жив без батька зі своєю мамою Антузою, яка передала йому надзвичайну людську чутливість і глибоку християнську віру. Завершуючи всі необхідні студії тодішнього часу, які особливо будувалися на філософії та риториці, Іван навчався у вчителя-поганина, Лібанія, який був дуже славним ритором тодішньої епохи. У школі Іван став теж славним ритором-проповідником, якого по собі залишила пізня стара Греція. Святий Іван Золотоустий був хрещений у 368 році і отримав християнське виховання від Єпископа Мелетія, який назначив Івана у 371 році лектором. Ця подія стала знаменною у житті Святого, оскільки цей факт позначив офіційну церковну дорогу Івана Золотоустого. Пізніше, у роках 367-372, Іван відвідував Аскетерій, так звану семінарію, разом з невеликою групою молодих юнаків, які згодом стали єпископами. Всі вони навчалися під керівництвом славного екзегета Діодора з Тарсу, який навчив Івана історично-літературного методу екзегези, яка була типовою для антіохійської традиції.
Після семінарії Іван віддалився від світу на чотири роки близько гори Сільпіо. Там він жив між еремітами, після чого продовжив собі ще два роки самітництва, живучи на самоті під керівництвом одного старця. У цьому часі він цілковито себе присвятив роздумуванню над заповідями Христа, Євангелією та, головно, над листами Святого Апостола Павла. Важко захворівши, він не мав більше змоги себе сам лікувати і тому мусів покинути пустинне місце та повернутися до християнської спільноти у Антіохії. Господь, як пояснює біограф, вчасно втрутився, щоб дати змогу Іванові здійснити його правдиве покликання. Насправді, як сам про себе напише Золотоустий, у виборі між перипетіями урядової Церкви та спокоєм монашого життя, Іван вибрав би тисяча разів душпастирське служіння, властиво, до цього він і був покликаний. І тут звершується повністю його особисте покликання: пастир душ, на завжди!
Спорідненість зі Словом Божим, яке він в собі плекав у періоді самітницького життя, дозріла в Святому до кінця. Від тепер, якраз на часі, Іван Золотоустий міг проповідувати Євангеліє, дарувати іншим те, що стало плодом його довгих молитов і роздумувань. Із запалом душі поніс Іван Золотоустий свій місіонерський ідеал на служіння безсмертних душ.
Між 378 і 379 роками Іван повернувся до міста. Став дияконом у 381 році, а у 386 був висвячений на священика, ставши красномовним проповідником, голосячи Боже Слово по місцевих церквах, де він перебував. Проповідував Іван Золотоустий, особливо проти послідовників Арія. Ці проповіді він поєднював зі спогадами про антіохійських мучеників та при інших святкових нагодах. Йдеться про навчання віри у Христа у світлі Його святих. Рік 387 був - героїчним роком для Івана. В цей час точилася, так звана: «революція статуй». В цей час народ поскидав імперські статуї на знак протесту проти збільшення податків. В ті дні Великого Посту і неспокою, з причини покарань зі сторони імператора, Іван Золотоустий виголосив зворушуючі 22 Проповіді про статуї, присвячені покаянню і наверненню. Після того почався спокійний період душпастирської праці, який тривав, майже 10 років, від 387 до 397 років.
Іван Золотоустий є одним з Отців Церкви, які написали найбільше і найрізноманітніші твори: серед них до нас дійшли 17 трактатів, понад 700 автентичних проповідей, коментарі на Євангеліє від Матея та Листи Апостола Павла (До Римлян, Коринтян, Ефесян, Євреїв), як і також 241 листів. Святий Іван Золотоустий не був спекулятивним богословом. Однак, передав традиційне і певне віровчення в епоху різних богословських суперечок, які походили з аріянських течій, що заперечували божество Ісуса Христа. Як і теж, цей Святий зробив найбільший внесок у розвиток догматики, завдяки чому вона зазнала найбільшого розквіту у Церкві ІV-V століття. Його теологія - це, перш за все, душпастирське богослов'я, в якій Іван Золотоустий постійно переймається про те, щоб життя відповідало його сказаним словам і думкам. Це є провідна лінія його катехиз, якими він приготовляв катехуменів до прийняття Святої Тайни Хрещення. Близький вже до смерті, Іван напише із заслання, що людська цінність знаходиться у досконалому знанні правдивого навчання і праведному житті, які йдуть разом, іншими словами, знання повинне втілитися у життя. Кожним своїм словом Іван Золотоустий старався розвинути у вірних розумне сприйняття речей і пізнання правдивого сенсу життя, щоб могти практично застосувати моральні та духовні принципи християнської віри.
Іван Золотоустий своїми творами бажав завжди підкреслити всецілий розвиток людської особи, як у фізичному вимірі, так і розумовому та релігійному. Різні етапи розвитку життя людини можна порівняти до різних морів, які знаходяться в одному океані. Першим з цих морів, є дитинство. І, дійсно, якраз в цьому першому періоді проявляються нахили або до пристрасті, або до чесноти. Тому Божий закон повинен зробити від самого початку свій відбиток на душі, як на восковій дощечці, тому цей вік є дуже важливим для людини. Ми мусимо взяти під увагу, наголошує Іван Золотоустий, на скільки є важливо, щоб у цьому початковому періоді у саму людину увійшли значні орієнтаційні сили, які б скерували людину у перспективі правдивого життя. Святий Іван, тому рекомендує в одній із своїх проповідей, щоб від самих початків ніжного віку вчити дітей духовного життя, зодягаючи їх у духовну зброю, та навчаючи їх робити на чолі знак хреста. Потім слідують підлітковий та молодечий періоди. У підлітковому часі, коли на цім морі дують сильні вітри, розвивається в нас також і хтивість, людська пожадливість. Приходить в кінці час на заручини та подружжя. У молодості дозріває людська особистість, до якої ще додається ряд обов'язків сімейного життя, це час, в якому чоловік шукає жінку. Тут Іван Золотоустий пригадує ціль подружнього життя, ставлячи перед очима чесноту стриманості, щоб таким чином виховати людські відношення, які мають стати відношеннями двох зрілих осіб. Подруги, які себе добре приготовили до спільного життя, завжди відкидатимуть розвід, бо все буде вести до того, щоб жити разом у радості і спільному вихованні дітей до благочестивого життя. Коли народиться перша дитина, вона стає, немов, мостом; троє стають одним єдиним тілом, тому що дитина поєднює двох подругів і таким чином троє складають одну родину, малу Церкву.
Проповідницька місія Івана Золотоустого постійно відбувалася під час Святої Літургії, на місці, у якому церковна спільнота будується Божим Словом і Пресвятою Євхаристією. Тут зібраний народ Божий ісповідує єдину Церкву (пор. Omelia 8,7 sulla Lettera ai Romani), те саме слово, звернене на кожному місці до всіх і Святе Причастя становить видимий знак єдності. Папа підкреслив, що душпастирська діяльність Івана Золотоустого була вся проникнутою Церквою, в якій вірні миряни набирають з їхнім Хрещенням священиче, царське та пророче завдання. До вірного мирянина Святий Іван казав, що і тебе Хрещення вчиняє царем, священиком і пророком. Звідси випливає основний обов'язок для місії, тому що кожен до певної міри є відповідальним за спасіння інших. Святий Іван Золотоустий зазначує, що це є принцип нашого суспільного життя, а не тільки дбання про нас самих. Все відбувається у двополюсному вимірі: між великою Церквою та «малою Церквою», якою є родина у тісному взаємозв'язку.
Наука Святого Івана Золотоустого про автентичне християнське життя серед вірних мирян у сфері родини та суспільства, залишається, як ніколи, актуальною. Отож, молімося до Господа, щоб Він зробив з нас вірними навчанню цього великого Вчителя віри.