Дуже мало ми знаємо про цього святого, а втім згадуємо його у Церкві надзвичайно часто, адже щоразу, коли під час Літургії слухаємо фрагмент першого з чотирьох Євангелій, лунає ім’я Матея.
Матей був одним з дванадцятьох апостолів, яких Ісус покликав особисто. Про його життя до покликання не відомо нічого, крім факту, що він був митарем. "Професія" митаря (митника) у Палестині часів римського панування поєднувала у собі функції власне митника і збирача податків. Митарі, маючи здати в казну певну суму грошей, збирали у людей більше, а різниця становила їхню "зарплатню". Тож Матей належав до категорії людей, говорячи сучасною мовою, корумпованих вже через сам факт своєї професії. Про ставлення до нього з боку звичайного люду можна й не розводитись – воно було однозначно негативним. Для правовірних євреїв митарі були тим більш ненависні, що працювали на "окупаційний" режим римлян, а стосовно Матея, ймовірно, на непопулярного царя Ірода Антипу, правителя Галілеї. Тому Новий Завіт часто згадує митарів поряд із грішниками як одну категорію зневажених людей.
Професія Матея закладала, що він був освіченою людиною, чим відрізнявся від решти апостолів – простих і, слід вважати, неписьменних рибалок. Покликання Матея описане досить детально трьома євангелістами (див. Мт 9, 9-13, пор. Мк 2, 13-17 і Лк 5, 27-32; у Луки і Марка він фігурує під іменем Леві). Зустріч з Христом настільки вразила Леві-Матея, що той радикально пориває зі своїм попереднім способом життя і стає вірним Христовим учнем. В його випадку фраза Євангелія про те, що той, хто хоче йти за Ісусом, має зректися самого себе і нести свій хрест, набирає повного змісту. Заради Христа йому довелося покинути не лише дім і родину, а також багате і комфортне життя, обрати дорогу поневірянь, переслідувань і страждання. Поза викладеними фактами, Новий Завіт не містить жодних інших деталей з життя святого Апостола. Дещо доповнює пізніша традиція (т.зв. апокрифи), проте їхні відомості мають характер більш легендарний, ніж історичний, і вірити їм можна лише з багатьма застереженнями. Як і інші апостоли, у молодій Церкві Матей був ревним проповідником Євангелія і помер як мученик за Христову віру. Теренами його місіонерської діяльності були, згідно зі суперечливими і непевними відомостями апокрифів, Ефіопія або Персія.
Однак своєю популярністю св.Матей завдячує не так апостольській діяльності, як тому, що від ІІ ст. християнська традиція вважає його автором першого з чотирьох канонічних Євангелій. Точно кажучи, сучасні біблійні дослідження суттєво нюансують питання авторства Євангелія у тому сенсі, що апостол Матей не міг бути його автором у сьогоднішньому розумінні цього слова, тобто, не писав власноручно та не диктував його тексту. Слід радше говорити про Матеєву традицію, тобто, що Євангеліє від Матея постало у християнській спільноті, яка дуже шанувала особу апостола і дбайливо зберігала його спогади про Ісуса. Зрештою, грецькі і латинські заголовки чотирьох Євангелій делікатно вказують на це "опосередковане авторство": "Євангеліє за Матеєм", "Євангеліє за Марком" тощо.
В день спомину св.Матея корисно ближче глянути на саме Євангеліє його імені. Далека від християнської традиції людина може здивуватися, навіщо Церква зберігає чотири Євангелія – чотири різні книги про життя і навчання Ісуса Христа, більша частина матеріалу яких повторюється. Чому б не об’єднати їх у один твір, уникаючи непотрібних повторень і накладок? В ранній історії Церкви такі спроби були (наприклад, т.зв. Діатессарон з ІІ ст.), але вони не прижилися, бо така об’єднавча маніпуляція мала б зворотний ефект: вона, можливо, покращила б дещо літературну сторону Євангелія, але надзвичайно б збіднила його релігійний зміст і богословське послання. Адже кожне з чотирьох Євангелій лише видається калькою інших. Насправді ж кожне з них по-своєму зображає постать Ісуса, акцентує інші сторони його навчання і діянь, але так, що в кінцевому результаті вони не суперечать одне одному, а взаємодоповнюються.
Для тих, хто звик регулярно читати Святе Писання або хоче почати це робити, ось пропозиція: щодня (або з іншою регулярністю) читати по одній главі з Матея, звертаючи особливу увагу на специфіку цього Євангелія, на особливості, яких інші Євангелія або не мають, або не так сильно на них наголошують. Тут наведемо лише три з цих характерних рис.
По-перше, Євангеліє від Матея можна назвати Євангелієм сповнення месіанських заповідей Старого Завіту. Як жодне інше, воно містить численні цитати зі Священних Писань Ізраїлю, причому цитати наводяться з однією метою – показати, що Ісус Христос справді своїм Втіленням, життям і смертю на хресті виповнив те, що свого часу в завуальованій формі заповіли Писання.
По-друге, Матей підкреслює ідею Царства Небесного (цей термін є властивий лише Матеєві, інші євангелісти говорять про Царство Боже). Хоч Небесне Царство є справою майбутнього (воно настане, коли Христос вдруге прийде на землю, щоб судити усі народи, як це виникає з есхатологічної проповіді, розд. 24-25), у зародку воно уже присутнє на землі (притчі про зерно гірчиці чи про закваску, розд. 13). Царство Небесне не є чимось статичним, воно зростає там, де зерна "слова Царства" падають на добрий ґрунт людського серця і приносять плоди (притча про сіяча). Щоб увійти у Царство, треба – і це фундаментальне поняття у Матея – чинити справедливість: "якщо ваша справедливість не перевищить справедливості книжників та фарисеїв, не ввійдете в Царство Небесне" (5,20); "блаженні переслідувані за справедливість, бо їхнє Царство Небесне" (5,10). Про прихід цього Царства Ісус вчить апостолів молитися до Небесного Отця (молитва "Отче наш").
По-третє, Євангеліє від Матея особливо фокусується на усному навчанні Ісуса Христа. Проповіді Ісуса згуртовані у п’ять блоків: Мт 5-7 – Нагірна Проповідь; Мт 10 – місіонерська проповідь (настанови апостолам; образ справжнього учня і заохочення витривати серед переслідувань); Мт 13, 1-52 – притчі про Царство Небесне; Мт 18 – настанови апостолам про те, якою має бути спільнота вірних; Мт 24-25 – есхатологічна промова (про Божий суд наприкінці світу). Центральне місце посідає славнозвісна Нагірна Проповідь, яку слушно називають конституцією Царства Небесного, а її етичне послання є надзвичайно універсальне: воно порушить серце кожної відкритої на любов і правду людини, не лише християнина.
Тож літургійний спомин св.Матея, апостола, про якого знаємо дуже мало, є чудовою нагодою схилитися над Євангелієм, яке носить його ім’я, відкрити його особливість, глибше вчитатися у його нібито знайоме, але завжди нове і актуальне послання.